Глава 53

Етьєн Бомон повільно розплющив очі. Перше, що він відчув, — тупий, тиснучий біль у голові, від якого інстинктивно хотілося сховатися кудись подалі. Пововтузивши головою по м’якій бавовняній подушці, він спробував знайти таке положення, у якому біль хоча б трохи вщухне. Але через деякий час йому все ж довелося змиритися з тим, що це завдання було нездійсненним. Зрештою, відкинувши залишки сну, він сів на ліжку й почав озиратися навколо в пошуках порятунку.

Президентський люкс, хоч і зберіг сліди вчорашнього гуляння, усе ще мав презентабельний вигляд. Тут усе було просякнуте витонченістю: елегантні меблі з темного дерева, блискуча мармурова підлога, на якій грали сонячні відблиски, вишукані картини на стінах. Біля узголів’я ліжка, на тумбі, стояла ваза з білими ліліями. Хоч їх і доставили ще вчора, вони все ще зберігали свою свіжість. Їхній солодкий аромат змішувався з легким запахом дорогого дерева. На столику неподалік стояло золотисте відерце, з якого визирала відкрита ще вчора пляшка шампанського.

Зафіксувавши погляд на джерелі вологи, Етьєн облизав пересохлі губи. Він відсунув убік білосніжні простирадла, наче виткані з ранкового туману, і підвівся з ліжка. Оголене тіло сорокарічного чоловіка, що відкрилося погляду, було струнким і підтягнутим. Складалося враження, ніби більшу частину дня він проводив у спортзалі, хоча насправді це було зовсім не так. Можливо, секрет чудової статури полягав у спадковості, а може — у магічній силі, що переповнювала його. Як би там не було, навіть попри розгульне життя, сповнене вечірок та алкоголю, Етьєн у свої немолоді роки все ще не втрачав колишньої привабливості.

Накинувши на плечі легкий шовковий халат, він хиткою ходою попрямував до рятівної рідини. Не без труднощів діставшись столика, перед ним постала дилема — втамувати спрагу шампанським, що видихлося за ніч, чи розталим льодом із золотого відерця. Трохи повагавшись, він обрав перше і, не обтяжуючи себе пошуками келиха, припав до горлечка та закинув пляшку над головою. З кожним жадібним ковтком він відчував, як тіло знову наповнюється життям. Не лише спрага, а й головний біль поступово відходили на другий план.

— Aaaaa, quel plaisir…

Слова, що мимоволі вирвалися, викликали несподівану реакцію — ліжко за його спиною ледь помітно заворушилося. Кинувши швидкий погляд назад, Етьєн прикрив рот долонею й навшпиньки рушив у бік вітальні, все ще не випускаючи з рук шампанського. Діставшись туди, він обережно зачинив за собою двері спальні й лише після цього трохи розслабився.

Навколо панував безлад: одяг був розкиданий по підлозі, але, здавалося, його це зовсім не турбувало. Насамперед він попрямував до телефону. Натиснувши кнопку виклику консьєржа, Етьєн майже одразу почув ввічливу відповідь:

— Містере Бомон, чогось бажаєте?

— Подайте сніданок і мій костюм, а ще потрібне прибирання.

— Звісно, ми зараз же…

Етьєн не став слухати услужливу відповідь, а просто поклав слухавку й знову підніс шампанське до губ.

Зробивши кілька ковтків, він поставив пляшку на столик і уважно оглянув кімнату. Він швидко знайшов те, що шукав: зім’яті штани разом з рештою одягу лежали на підлозі. Етьєн підійшов до них, насилу нахилився й почав нишпорити в кишенях, не піднімаючи їх із підлоги. Від цих рухів голова одразу ж відгукнулася новою хвилею болю.

— Bon sang, та що ж я вчора такого пив…

Пошуки виявилися успішними — Етьєн витягнув із кишені мобільний телефон. Насилу сфокусувавши погляд на екрані, він нарешті зміг розгледіти час. Його очі миттєво розширилися від подиву:

— Mince, це кепсько…

З цими словами він поспішив до ванної. Щоб привести себе до ладу, Етьєну знадобилося цілих пів години, а коли він нарешті повернувся до вітальні, вчорашній безлад зник наче за помахом чарівної палички, а на нього вже чекали сніданок і чистий, випрасуваний костюм.

За столом він із подивом виявив свого брата Габріеля — той уже закінчував свою трапезу: кава та оладки з ягодами й сиропом. Біля столика стояв величезний кейс із кодовим замком.

— Гей, це моє! Que diable, чому ти не снідаєш у себе в номері?

Висловивши своє невдоволення, він підійшов до костюма, що висів на вішалці, і почав одягатися.

— Бо я надто добре тебе знаю, братику. Якщо тебе не поквапити — ми неодмінно запізнимося.

— Не бурчи, mon frère, у нас купа часу…

Габріель різко вдарив по столу, так що тарілки підстрибнули. Його голос звучав стримано, але в ньому прослизали нотки нетерпіння:

— З чого ти взяв, що він у нас є?! Може, ти заздалегідь подбав і замовив машину? Нагадаю, ми прилетіли сюди з єдиною метою — зустрітися з Колекціонером. Я погодив зустріч ще місяць тому, і якщо через тебе ми запізнимося…

Етьєн примирливо підняв руку, а іншою в цей час старанно масажував скроні:

— S'il te plaît, Габріелю, надто багато інформації, а в мене жахливо болить голова.

Співрозмовник глибоко зітхнув:

— Чекаєш від мене співчуття, братику? Якби ти не пив усю ніч — вона б не боліла.

Етьєн тим часом одягнувся й приєднався до брата за столом. Наповнивши тарілку, він із усмішкою відповів: