Глава 49

Зелений туман освітлював замерзлі склепіння печери м’яким потойбічним сяйвом. Раптово він розійшовся, ніби його розворушив вітер, і з безодні виринув лицар у легких обладунках, з коротким мечем і невеликим круглим щитом.

Легко приземлившись на ноги, він одразу зігнув коліна, підняв щит на рівень грудей і почав обережно озиратися довкола. Його поза виказувала обережність: при найменшій загрозі він був готовий у будь-який момент пірнути назад у Розлом. Але небезпеки не було, і він повільно опустив щит, зупинивши погляд на виході з печери. Його очі розширилися від здивування.

— Що за… трясця…

З цими словами він зробив крок назад і зник у зеленому тумані. Не минуло й хвилини, як він з’явився знову, а слідом із Розлому один за одним почали виринати інші члени рейдової групи лицарів Артеміди.

Спочатку на кам’яну підлогу важко приземлилися два танки, за ними — сім бійців, п’ять лучників і три маги. Останніми, тягнучи на спинах важкі сумки, з туману виринули четверо носіїв.

Коли група зібралася повним складом, лицар, який з’явився першим, звернувся до кремезного бійця у блискучих срібних обладунках:

— Ось, сам подивись.

— І що саме я тут маю побачити, Фред? Ти ж розвідник, крім тебе сюди ніхто не заходив.

— Кажу тобі, Карле, тут був водоспад, а тепер оце…

Фред жестом вказав на крижану стіну, що перегороджувала прохід.

— Що за… Ти впевнений?

— За кого ти мене маєш?! — у голосі Фреда звучали образа й напруга. — Як я міг переплутати воду із льодом?

— Ну, не знаю…

— І ще: того хлопця тут немає. Якби водоспад уже замерз - як би він звідси вибрався?

Ніби підтверджуючи свої слова, розвідник підійшов до крижаної стіни й постукав по ній мечем. Лід відгукнувся глухим дзвоном.

— Трясця… то цей покидьок маг?.. Гей, Джош, підсобиш тут?

Один із магів вийшов уперед і, підійшовши до крижаної стіни, провів по ній рукою, ніби оцінюючи міцність.

— Не думаю, що це гарна ідея. Ми витратимо купу сил, щоб це розтопити.

Карл посміхнувся, але його посмішка більше скидалася на оскал.

— То це ж твій приятель там, я думав, ти хочеш швидше його витягнути.

Джош перевів на нього погляд:

— Я просто вважаю, що зброя в цьому випадку ефективніша за магію.

Карл цокнув язиком:

— Трясця! Ви, маги, занадто багато думаєте… Гей, Чаку! — він повернувся до танка.

— Покажи, як треба працювати.

Важкоозброєний лицар мовчки вийшов уперед. Діставши з-за спини молот, він широко замахнувся і щосили вдарив по краю льоду. Різкий звук різонув по вухах, і по блискучій поверхні поповзли тріщини. Він не зупинився, продовжуючи бити в одне й те саме місце. Тріщини розповзалися дедалі далі, і за кілька ударів лід із гуркотом обвалився на землю. Прохід виявився достатньо великим, щоб навіть танки могли пройти.

Ляснувши лицаря по плечу, Карл повернувся до групи:

— Ну що, хто, крім мене, ставив на першу печеру?

Розвідник Фред і кілька бійців із посмішками підняли руки. Кивнувши, Карл продовжив:

— Тоді перевіримо нашу удачу, хлопці! А тепер до роботи.

Зайнявши бойову формацію і піднявши зброю напоготові, лицарі рушили вперед. Але щойно вони вийшли назовні, Карл знову повернувся до розвідника:

— Фред, та що за біда, ти ж казав, що тут повно води!

Відповіді не було, і Карл повернувся, шукаючи співрозмовника поглядом.

— Фред, твою…

Розвідник крутив головою на всі боки, роззявивши від здивування рота.

— Я… клянусь, тут усе було інакше… Як це…

Запідозривши недобре, Карл перевів погляд на магів:

— Джош, поясниш, що тут за чортівня відбувається?

Але маг не відповів. Він відійшов від групи й наблизився до найближчого крижаного озера. Присівши біля краю, спочатку постукав по льоду кісточками пальців, а потім провів рукою по замерзлій поверхні.

— Промерзло до самого дна… Я такого ще не бачив.

— Що ти верзеш? — Карл підвищив голос. — Хочеш сказати, що цей покидьок усе тут заморозив???

Джош не відповів, лише знизав плечима.

— Це точно якийсь трюк, той чорний явно щось вигадав… Може, розжився якимось артефактом?

— Це… можливо, хоча я ніколи не чув про артефакт, здатний на таке.

Сумніви Джоша стали для Карла поясненням, якого йому так бракувало. Надихнувшись, він повернувся до лицарів:

— Чули, хлопці? Цей покидьок точно шахраює!

— Я такого не казав…

Джош спробував втрутитися, але Карл його перебив:

— Іншого пояснення немає. Якщо тобі, мідному, таке не під силу, то чорному тим більше.

— Я хочу сказати, що ніхто в нашому клані не зміг би цього зробити. Навіть якщо зібрати всіх магів Артеміди - нам би все одно не вистачило сил заморозити таку область.

— Твої слова лише підтверджують мої здогадки.

— Але якщо це через артефакт, думаєш, чорний лицар зміг би впоратися з такою силою?

Карл хижо посміхнувся:

— Запитаємо в нього, коли знайдемо.

Повернувшись до групи, він знову заговорив:

— Вирушаємо! Фред, ти ведеш. Хлопці, не розслаблятися!

Розвідник без заперечень пішов уперед, а загін, дотримуючись формації, рушив за ним. Через деякий час один із танків порушив мовчання.

— Карле, я тут подумав…

— Навіщо, Чаку? Чи ти теж вирішив стати магом?

Дружний сміх бійців розійшовся луною по печері, але Чак, дочекавшись, поки веселощі стихнуть, усе ж продовжив:

— Печера велика, тут мала б бути купа монстрів, але я не бачу жодного трупа.

Після його слів сміх стих. Лицарі почали озиратися й обмінюватися думками:

— І справді…

— Може, випадковість?

— Я такого ще не бачив.

У цей момент Фред зупинився, і вся група зробила те саме. Першим заговорив Карл:

— Що там? Монстри?