Глава 45

Клацання центрального замка сповістило про розблокування машини.

Відчинивши двері й сівши на місце водія, Еліс акуратно поклала паперовий згорток на заднє сидіння. Технічний відділ отримав завдання ще вчора, але чи то через виниклі складнощі, чи то через високе навантаження вони закінчили роботу лише сьогодні вранці. Тепер Еліс залишалося тільки передати результат їхньої кропіткої праці отримувачу.

Діставши телефон, вона обрала потрібний контакт і після кількох гудків почула відповідь.

— Так, слухаю.

— Алекс? Доброго ранку.

— Доброго, Еліс, радий тебе чути, як ти?

— Усе гаразд. Я телефоную… щоб вибачитися за недавній інцидент із моїм колегою Кевіном.

— Не хвилюйся, усе в порядку

— І все ж, мене поставили з ним у пару, щоб він не наробив дурниць, і зрештою це я не впоралася зі своїм завданням. Я лише хотіла попросити, щоб ти не думав погано про нашу організацію через вчинки одного придурка. Смію тебе запевнити, після тих подій його звільнили.

Алекс ненадовго замовк, можливо, обдумуючи її слова.

— Еліс, я… не думаю про вас погано. Зрештою, саме корпус лицарів у твоїй особі допоміг мені відновити зв’язки з другом і сестрою. До того ж кожна людина відповідає сама за себе, і я не бачу твоєї провини в тому, що сталося. До речі, раз уже ми про це заговорили… з його рукою все гаразд?

Згадавши перев’язану руку Кевіна, Еліс усміхнулася.

— Жити буде, просто трохи походить із бинтами. Не хвилюйся, це буде йому хорошим нагадуванням поводитися пристойно.

— Зрозуміло. Що ж, якщо на цьому все…

— Ні, зачекай хвилину… у мене до тебе є невелика справа, ми можемо зустрітися?

— Я… зараз збираюся їхати на роботу, може завтра?

— Це займе всього пару хвилин. До речі, я зараз на машині й можу тебе підвезти куди потрібно.

— Дякую, але я б не хотів відволікати тебе від справ.

— Алекс, будь ласка, це найменше, що я можу зробити, щоб загладити провину.

— Ну, раз ти наполягаєш… можеш заїхати за мною в магазин “Snake’s Armory”?

— Чудово, буду за десять хвилин.

Закінчивши розмову, Еліс завела машину. Ранок уже був пізній, затори спали, і дорога до магазину зайняла зовсім небагато часу.

Алекс чекав перед головним входом. Хоча сьогодні було прохолодно, він був одягнений лише в легку толстовку та джинси. Еліс пам’ятала цей одяг ще з госпіталю, але, на її подив, він усе одно виглядав як новий.

Машина зупинилася біля нього. Алекс відчинив двері й сів на пасажирське сидіння.

— Не боїшся застудитися без куртки?

— Усе гаразд, мені не холодно.

Ввівши адресу в навігатор, вони рушили.

— Алекс, чи можу я говорити відверто?

Алекс здивовано подивився на Еліс, але за кілька секунд відповів:

— Так, звісно.

— Я… думаю, що ти закриваєш сірі розломи самостійно, з чого випливає, що ти зовсім не чорного рівня.

Еліс замовкла, чекаючи відповіді, але її не було, тож вона продовжила:

— Думаю, я використала на тобі тестер занадто рано, до того як твоє тіло адаптувалося до магії. І в результаті він показав лише чорний рівень.

— Можливо, ти маєш рацію, але що з того?

— За службовим обов’язком я мушу запитати: ти б не хотів пройти тестування повторно? Думаю, ти погодишся, що твоє життя стане простішим, якщо ліцензія відповідатиме твоєму реальному рівню.

Швидко перевівши погляд із дороги на пасажира, Еліс із подивом виявила, що Алекс усміхається.

— Еліс, як ти думаєш, я вже повністю адаптувався до магії?

— Ну, так… адже минуло вже майже два місяці.

— А якщо ні? Що якщо через деякий час мій рівень знову зміниться?

— Але… це неможливо…

— А чи можливо таке, щоб чорний лицар закрив сірий розлом?

— Це пояснюється моєю теорією.

— А якщо твоя теорія хибна?

— Алекс, я не розумію, до чого ти ведеш…

У цей момент пролунав телефонний дзвінок. Засунувши руку в кишеню толстовки, Алекс дістав звідти телефон.

— Вибач, ти не проти, якщо я відповім?

— Звісно, їхати ще довго, не поспішай.

Кивнувши, він приклав телефон до вуха. З динаміка пролунав гучний голос.

— Братан, як ти? Уже бачився з Артемідою?

— Так, усе гаразд, вона тебе більше не турбуватиме.

У машині було тихо, тому Еліс чула кожне слово. Від імені діамантового лицаря її очі розширилися від здивування, а в голові майнула думка ненароком підслухати розмову. Але вона вчасно нагадала собі головну мету цієї зустрічі. Головне зараз - вибудувати довірливі стосунки, а отже - жодної брехні.

Переборовши цікавість, Еліс неохоче втрутилася в розмову:

— Алекс, вибач, але… я все чую.

— А, точно, давай я ввімкну гучний зв’язок.

— Але навіщо? Хіба це не приватна розмова?

— Усе гаразд, я тобі довіряю. До того ж ти й так уже здогадалася про сірі розломи.

Алекс прибрав телефон від вуха й натиснув на екран.

— Франциско, тут зі мною агент Еліс Харпер.

— Доброго дня, міс Харпер, як поживаєте?

Гучний голос рознісся салоном авто.

— У порядку, містере Діас, рада вас чути.

— Бачу, ви знайшли те, що шукали? Як вам Алекс?

— Насправді ми з ним знайомі, просто… виявляється, раніше я багато чого про нього не знала.

З цими словами Еліс перевела погляд на Алекса.

— І не кажіть, у хлопця більше секретів, ніж у Ватикану. Бачили б ви, як він…

— Пако! — Алекс втрутився в розмову. — Дозволь мені зберегти хоч трохи цих секретів.

— Вибач, братан, просто захопився… міс Харпер, а як поживає ваш колега? Як його… Ківін?

— Кевін… Так, перед вами мені теж варто вибачитися за недавні події… особливо за його поведінку.

— Що було, те було, до того ж на вас я не в образі.

— Сподіваюся, що не завдала вам проблем.