Тисячі очей пряною беладоною
змащують твою егоцентричність.
Народженні стояти на мармурових пʼядисталах.
Викормлені чужим потом.
Виховані багряними плямами на килимах.
Кожне слово – провидіння.
Кожен подих – пахощі цитринової амброзії.
Ти піднімаєш кінцівку. Натовп. Овації.
А ти лише декорація людського бажання
належати до чогось «великого».
Дико. Так дико серед савани
монументальних надгробків з віконцями.
Відредаговано: 30.11.2025