Рунами розкиданими на кремезному камені
я торую собі дорогу до Вальгали.
Мурашником оплетена моя стежка,
в якому живе карикатурована карма,
котра по крихтах збирає піщинки,
щоб кидати мені під ноги валуни,
заточені її гострими пазурами.
Вона плідно множиться касетними стрічками,
які вповзають до примар магнітофонів,
роздираючи їх нутрощі, що звучатимуть
тепер лише в спогадах. Шлях став стомленим
і деградував до пройдисвіта. Не втрималась!
Тепер я на рівень нижче.
Плюндруватиму честь воїна,
а моя ксерокопія почне все спочатку
з відправної точки.
Відредаговано: 30.11.2025