Глава 6. Нижній рівень

Інга не дозволила Яні знову вийти з медичного відсіку.

— Хочете перевірити, чи я вмію замикати двері? — запитала вона.

— Ні.

— Тоді лягайте.

Яна сіла на край ліжка.

Після повернення на корабель минула година. Зовнішнє живлення тримало реактор і систему очищення повітря. Температура в кормовому відсіку повільно знижувалася.

Уперше після падіння ніхто нікуди не біг.

Інга провела сканером уздовж Яниної руки.

— У крові нічого немає.

— Це добре?

— Було б добре, якби я знала, куди все поділося.

Вона збільшила зображення клітин.

— Частина наноструктур вбудована в тканини. Найбільше біля нервів і кісткового мозку.

— Інтерфейс назвав це додатковим генетичним контуром.

— Я чула.

— І?

— І не знаю, що він має на увазі. ДНК у вас не стала потрійною чи квадратною. Але з’явилися ділянки, яких раніше не було. Вони працюють як окремі регулятори.

— Можна їх прибрати?

Інга подивилася на неї.

— Ви хочете?

Яна не відповіла.

Перед очима висіла напівпрозора позначка:

СТАБІЛІЗАЦІЯ ІНТЕРФЕЙСУ: 68%.

ПОРУШЕННЯ ОБМІНУ:

ГЛЮКОЗА — НИЗЬКА.

ЗАЛІЗО — НИЗЬКЕ.

ПОТРЕБА У ВОДІ — ПІДВИЩЕНА.

— Він знову вимагає їжу, — сказала Яна.

— Тут я з ним погоджуюся.

Інга дала їй два пакети з харчовою сумішшю.

— Обидва.

— Там на день.

— Тепер на кілька годин.

Двері відчинилися. Олег зайшов, тримаючи пошкоджену деталь із системи охолодження.

— Потрібна допомога.

— Ні, — сказала Інга.

— Я ще не пояснив.

— Вона не спала, пережила падіння, а потім у неї заліз невідомий механізм. Відповідь усе одно ні.

Олег поклав деталь на стіл.

— Це теплова матриця другого контуру. Без неї ми не запустимо двигуни навіть після ремонту керування.

— Запасної немає?

— Була. Тепер вона плаває в розлитому охолоджувачі між двома деформованими перегородками.

Яна взяла деталь. Усередині керамічної решітки були пропалені три секції.

Інтерфейс відреагував:

НЕСУМІСНИЙ ВИРІБ.

МОЖЛИВЕ ВІДТВОРЕННЯ.

ВИРОБНИЧИЙ ВУЗОЛ: РІВЕНЬ 4.

ВІДСТАНЬ: 1,7 КМ.

— Комплекс може зробити нову.

Інга сперлася руками на стіл.

— Звичайно, може.

— Я лише сказала, що бачу.

— А я лише уявила, як ви зараз знову підете під землю.

Олег забрав деталь.

— Дам їй дві години.

— Чотири.

— Через чотири я сам піду.

— Ви не бачите її інтерфейс.

— Тому й прийшов.

Яна допила перший пакет.

— Дві години вистачить.

Інга невдоволено глянула на обох.

— Якщо знепритомнієте, я вас звідти не понесу.

— Там є Олег.

— Я теж не понесу, — сказав він. — Спина.

Виробничий вузол розташовувався на четвертому підземному рівні.

Цього разу з Яною пішли Олег і Марк. Ларін залишився на кораблі разом із капітаном. Вони намагалися відновити дальній зв’язок, але за межами планети не проходив жоден сигнал.

Після запуску енергії комплекс змінився. У коридорах працювало освітлення. Деякі двері відкривалися самі. На стінах рухалися службові позначки.

З мовним модулем першого рівня Яна розуміла майже половину.

ТЕХНІЧНИЙ СЕКТОР.

ОБСЛУГОВУВАННЯ НОСІЇВ.

ЗОВНІШНЯ БІОЛОГІЯ.

КАРАНТИН.

Останнє слово їй не сподобалося.

— Нам туди? — запитав Олег.

Блакитна лінія йшла саме через карантинний сектор.

— Так.

— Іншого маршруту немає?

Яна відкрила карту.

— Є. На два кілометри довший, і там немає живлення.

— Ідемо через карантин.

— Швидко ви вирішили.

— Два кілометри в темряві мене переконали.

За першими дверима лежало щось схоже на розібрані машини. Довгі каркаси, порожні корпуси, клубки тонких металевих волокон.

Одна конструкція ворухнулася.

Марк підняв інструмент.

— Стояти.

Конструкція випрямилася. У неї було шість коротких опор і плаский корпус. На передній частині засвітилася червона смуга.

Інтерфейс показав:

САНІТАРНИЙ АВТОМАТ.

ЗАВДАННЯ: ВИДАЛЕННЯ ЧУЖОРІДНОЇ БІОЛОГІЇ.

— Назад, — сказала Яна.

Автомат рушив до них.

Олег кинув у прохід металевий датчик. Машина навіть не повернулася.

— Її цікавимо ми.

Двері за спиною зачинилися.

Марк ударив по панелі керування.

— Не відкривається.

Автомат прискорився.

Яна активувала системний зв’язок.

Світ навколо зник.

Вона більше не бачила коридору й не відчувала ніг. Перед нею була структура команд санітарної машини.

Один канал зв’язку. Обмежений доступ.

Яна спробувала зупинити автомат.

ВІДМОВА.

ТИМЧАСОВИЙ ОПЕРАТОР НЕ МАЄ ПРАВА ЗМІНЮВАТИ КАРАНТИННІ КОМАНДИ.

Вона відкрила список цілей.

Три чужорідні біологічні об’єкти.

Яна змінила їхній статус на технічну групу.

ВІДМОВА.

Вона спробувала ще раз.

АВАРІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ВУЗЛА.

Система зависла.

Десь далеко Олег кричав її ім’я.

Яна підтвердила статус своїм операторським кодом.

Три червоні позначки стали жовтими.

ДОПУСК НА 02:00:00.

Зв’язок обірвався.

Яна отямилася на підлозі. Олег тримав її під пахви. Санітарний автомат завмер за метр від них.

— Ви що зробили?

— Додала нас у технічну групу.

— Можна було сказати, що ви відключаєтеся.

— Я не знала.

Інтерфейс повідомив:

СИСТЕМНИЙ ЗВ’ЯЗОК ЗАВЕРШЕНО.

ТРИВАЛІСТЬ: 11 С.

ВТРАТА КОНТРОЛЮ НАД ТІЛОМ: ПОВНА.

РЕКОМЕНДОВАНА ТРИВАЛІСТЬ НАСТУПНОГО З’ЄДНАННЯ: ДО 8 С.

— У мене був відсутній контроль над тілом, — сказала Яна.

— Ми помітили.

Автомат відступив до стіни.

Далі вони йшли швидше.

Виробничий вузол виявився великою порожньою кімнатою. У центрі стояла платформа, над нею висіли складені маніпулятори.