Глава 5. Енергетичний вузол

За стіною був вузький коридор.

Блакитна лінія, яку бачила тільки Яна, тягнулася вперед і повертала праворуч.

— Контакт із кораблем є? — запитав Ларін.

Олег перевірив передавач.

— Поки є.

— Капітане, ми продовжуємо рух, — повідомив Ларін.

— Я цього не дозволяв, — відповів Гайдук.

— У нас година сорок до відмови життєзабезпечення.

— За оцінкою невідомої системи, яка скинула нас із орбіти.

— За оцінкою тієї самої системи, яка не дала нам розбитися.

Капітан помовчав.

— Ще п’ятдесят метрів. Якщо не знайдете вузол — назад.

Вони рушили.

Через кілька кроків Яна відчула слабкість. Перед очима з’явився новий напис:

ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕЗЕРВИ НОСІЯ: 34%

РЕКОМЕНДОВАНО:

ВОДА — 0,4 Л

ГЛЮКОЗА — 38 Г

БІЛОК — 22 Г

— Що ще? — запитав Олег.

— Звідки ви знаєте, що щось з’явилося?

— Ви щоразу зупиняєтеся.

— Інтерфейс хоче, щоб я поїла.

Марк озирнувся.

— Зараз?

— Бажано.

Олег дістав із кишені костюма поживний пакет.

— Тримайте.

— У мене свій є.

— Ваш залишився на кораблі.

Яна взяла пакет і під’єднала до клапана шолома. Густий солодкий гель ледь проходив крізь трубку.

— Скільки нанороботів у вас залишилося? — запитав Олег.

— Не знаю.

— Запитайте.

Яна подумки сформулювала питання.

Відповіді не було.

— Не відповідає.

— Зручний інтерфейс.

— Ваш корабель теж не відповідав, коли падав.

— Тепер ви розумієте, чому я з ним постійно сварюся.

Коридор закінчився розвилкою. Правий прохід був завалений. Ліва стіна залишалася цілою, але блакитна лінія йшла просто крізь неї.

Яна наблизилася.

На поверхні з’явилися символи.

МОВНИЙ МОДУЛЬ: 16%

Знаки почали змінюватися.

ТЕХНІЧНИЙ ДОСТУП.

РІВЕНЬ НИЖЧЕ.

— Тут має бути спуск.

Олег провів сканером уздовж стіни.

— Порожнина є. Дверей немає.

Яна торкнулася темної поверхні.

Нічого не сталося.

— Модуль принесли? — запитала вона.

Ларін показав контейнер.

— Тут.

Вони піднесли його до стіни. Знак із дев’ятьма лініями засвітився, але прохід не відкрився.

Перед очима Яни виникло нове повідомлення:

ПОТРІБЕН СИСТЕМНИЙ ЗВ’ЯЗОК.

ФУНКЦІЯ НЕДОСТУПНА.

— Інтерфейсу не вистачає якоїсь функції.

— Якої? — запитав Олег.

— Системного зв’язку.

— Може, її треба активувати?

— Якби він показав де, я б активувала.

Вона ще раз торкнулася стіни.

У кінчиках пальців з’явилося поколювання. Крізь тканину рукавички проступили тонкі сріблясті нитки. Вони розійшлися по поверхні й зникли в ній.

Яна відсмикнула руку.

Нитки втягнулися назад.

— Ви це бачили? — запитав Марк.

— На жаль, — відповів Олег.

Інтерфейс видав попередження:

НЕСТАБІЛЬНИЙ КАНАЛ.

ТРИВАЛІСТЬ ЗВ’ЯЗКУ: 0,8 С.

ОТРИМАНО СЛУЖБОВУ КОМАНДУ.

Двері відчинилися.

За ними була вертикальна шахта. Уздовж стіни вниз ішли вузькі виступи.

— Це сходи? — запитав Марк.

— Для когось із довшими ногами, — сказав Олег.

Вони спускалися майже десять хвилин. Унизу стало тепліше. Гул, який чула Яна, посилився. Інші його не помічали.

Час від часу на стінах з’являлися знаки. Інтерфейс перекладав окремі слова:

ЖИВЛЕННЯ.

АВАРІЯ.

ВІДНОВЛЕННЯ.

У кінці шахти відкрився великий зал.

Дев’ять високих колон стояли навколо центральної платформи. Вісім були темними. Усередині дев’ятої повільно рухалося слабке світло.

— Джерело енергії є, — сказав Олег, дивлячись на сканер. — Але майже все йде кудись униз.

— До ядра, — прочитала Яна напис на колоні.

— Якого ядра?

— Тут не вказано.

Вони підійшли до платформи.

Перед Яною відкрилася схема. Енергетичний вузол намагався запуститися, доходив до трьох відсотків і повертався в початковий стан.

Знову й знову.

— Він робить те саме, що модуль, — сказала вона.

— Відновлює попередню версію? — запитав Олег.

— Так.

— Можете виправити?

Яна подивилася на час.

01:03:44

— Якщо він дозволить підключитися.

Вона поклала долоню на платформу.

Срібні нитки знову пройшли крізь рукавичку. Цього разу їх було більше. На мить Яна перестала відчувати пальці.

Схема вузла розгорнулася перед очима.

Більшість знаків залишалися незрозумілими, але логіку циклу вона бачила. Вузол отримував енергію, перевіряв стан систем і знаходив надто багато пошкоджень. Після цього скасовував запуск.

— Він вважає комплекс несправним.

— Він і є несправний, — сказав Олег.

— Тому вузол не хоче подавати живлення.

— Дуже розумно.

Яна знайшла блок перевірки. Він вимагав, щоб усі системи відповідали стану, збереженому до аварії.

Цього вже ніколи не буде.

Вона змінила умову. Дозволила подавати енергію на вцілілі ділянки, якщо їхня робота не погіршувала загальний стан.

Система зупинилася.

НЕВІДОМИЙ КРИТЕРІЙ.

— Знову, — сказала Яна.

— Що?

— Йому не подобається моя умова.

— А минулого разу сподобалася?

— На чотири тисячні секунди.

Вона уточнила критерій. Вузол мав порівнювати не з початковим станом, а з останнім стабільним циклом. Якщо після подачі енергії кількість активних систем збільшувалася, зміна вважалася допустимою.

Інтерфейс переклав відповідь:

ЗОВНІШНЯ МОДИФІКАЦІЯ.

ПОТРІБНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОПЕРАТОРА.

Нижче з’явився знак долоні.

— Схоже, потрібна моя рука.

— Вона вже там, — нагадав Олег.

— Тепер по-справжньому.

Яна зняла рукавичку.

— Не раджу, — сказав Марк.

— Я теж, — підтримав Олег.

— Іншого способу немає.