Глава 4. Падіння

— Вісімнадцять хвилин, — сказала Яна.

Капітан уже бачив цифри.

— Олеже, доповідайте.

Відповідь прийшла із затримкою.

— Реактор працює. Силові лінії теж. У нас мертве керування.

— Повністю?

— Автоматика не бачить жодного двигуна. Пробую прямий доступ.

Гайдук нахилився до пілотського пульта.

— Ручне керування.

— Не відповідає, — сказала пілотеса. — Немає зв’язку з кормовим відсіком.

— Маневрові?

— Те саме.

На головному екрані планета повільно наближалася. Поки що видно було лише темну поверхню й тонку смугу атмосфери. Проте швидкість зростала.

— Спробуйте аварійний канал, — сказав Ларін.

Пілотеса навіть не повернулася.

— Я цим і займаюся.

Яна торкнулася свого екрана. Червоний відлік залишився на місці.

ДО ЗІТКНЕННЯ: 00:17:51

Під ним з’явився новий рядок.

РУЧНЕ КЕРУВАННЯ ДОСТУПНЕ.

— Зачекайте, — сказала вона.

Гайдук глянув на її екран.

— Що ще?

Замість повідомлення відкрилася схема «Астреї». Яна впізнала реакторний відсік, двигуни й три основні силові шини. Ще одна лінія йшла від технічної мережі до кормових двигунів.

На корабельних схемах Яна її не бачила.

— Тут є резервний канал.

— Немає, — відразу сказав Олег зі зв’язку.

— На моєму екрані є.

— Покажіть.

Яна під’єднала екран до передавача містка. Система не прийняла зображення.

— Не передається.

— Тоді описуйте, — сказав Гайдук.

— Від технічної мережі другого рівня йде лінія до кормового розподільника. Через блок… Зараз.

Позначення на схемі були незнайомі. Яна збільшила їх. На мить символи розпливлися, а потім один із них змінився.

К-17.

— Через блок К-сімнадцять.

Олег не відповів.

— Є такий? — запитав капітан.

— Є. Але він керує діагностикою охолодження.

— Перевірте.

— До нього треба лізти через сервісний тунель.

— Скільки часу?

— Хвилин п’ять. Якщо люк не заклинило.

На Яниному екрані лишалося сімнадцять хвилин.

— Ідіть, — наказав Гайдук.

Зв’язок урвався.

Пілотеса вивела на головний екран нові дані.

— Входимо в атмосферу через дев’ять хвилин. Кут поганий.

— Наскільки?

— Ми не вийдемо назад без двигунів.

— Це я вже зрозумів.

— Я не про це. Нас розвертає кормою до поверхні.

Гайдук викликав інженерний відсік.

— Олеже, чуєте?

У відповідь тріснуло.

— Чую. Я в тунелі.

— Потрібні хоча б маневрові.

— Мені теж багато чого потрібно.

Корабель здригнувся. Спочатку легко, потім сильніше. За кілька секунд дрібна вібрація пішла по корпусу.

— Верхні шари атмосфери, — сказала пілотеса. — Раніше розрахунку.

— Склад?

— Переважно азот і кисень. Тиск біля поверхні трохи нижчий за стандартний.

— Дихати можна?

— Якщо аналіз правильний.

Інга пристебнулася в кріслі біля дверей.

— Після того імпульсу я б не дуже довіряла аналізам.

Освітлення блимнуло.

Яна втримала екран обома руками. На схемі корабля з’явилася світла точка. Вона рухалася сервісним тунелем до блока К-17.

Яна зрозуміла, що це Олег.

— Екран показує, де він.

— Звідки? — запитав Ларін.

— Не знаю.

— Він підключений до корабля?

— Ні.

Гайдук швидко глянув на Яну, але нічого не сказав.

Світла точка зупинилася.

— Знайшов, — почувся голос Олега. Він важко дихав. — Тут додатковий роз’єм. Його немає на схемах.

— Можеш під’єднатися? — запитав капітан.

— Роз’єм не наш.

Яна збільшила зображення. Поряд із К-17 з’явилися чотири короткі лінії. Потім екран показав послідовність дій.

— У вас має бути діагностичний кабель із пласким шестиконтактним штекером.

— Є.

— Зніміть корпус.

— З кабелю?

— Зі штекера. Під ним повинні бути окремі контакти.

— Я знаю, що там.

— Третій і п’ятий під’єднайте до нового роз’єму.

Олег мовчав кілька секунд.

— Ви розумієте, що радите замкнути дві різні системи?

— Я кажу те, що показує екран.

— Чудово.

— Олеже, — втрутився капітан. — Інші варіанти є?

— Немає.

— Тоді робіть.

На відліку залишалося дванадцять хвилин.

Корабель трусонуло так, що Яна вдарилася плечем об крісло. Зовнішні камери на мить засвітилися білим. По краях корпуса вже йшов нагрів.

— Швидкість дев’ять тисяч, — сказала пілотеса. — Розворот триває.

— Стабілізатори?

— Не працюють.

— Олег!

— Майже.

Зв’язок заповнився шумом.

Яна стежила за світлою точкою. Вона не рухалася. Біля неї блимав той самий знак — дев’ять коротких ліній навколо темного центру.

— З’єднав, — сказав Олег.

На пульті перед пілотесою загорілося кілька індикаторів.

— Є кормові маневрові.

— Розвертайте нас носом уперед, — наказав капітан.

Двигуни ввімкнулися ривком. Корабель повело вбік. Вібрація стала ще сильнішою, зате планета на екрані почала зміщуватися.

— Повільно, — сказала пілотеса. — Один правий не відповідає.

— Працюйте тим, що є.

Яна подивилася на свій екран.

Схема змінилася. Тепер на ній була не «Астрея», а ділянка поверхні. Посеред темного материка світилося коло. Від нього тягнулася пряма лінія.

— У нас з’явилася точка посадки.

— Де? — запитав Ларін.

Яна назвала координати, які з’явилися внизу.

Пілотеса ввела їх вручну.

— Двісті сорок кілометрів попереду.

— Дотягнемо? — запитав Гайдук.

— Якщо запустимо головні двигуни.

— Олег?

— Керування бачу. Спробую подати команду через цей роз’єм.

— Не спаліть його.

— Постараюся спалити щось менш важливе.

За кілька секунд корабель знову трусонуло.