Глава 2. Сім хвилин

Яна відкрила лист о 00:34.

Її запрошували приєднатися до експедиції як спеціалістку з пошкоджених обчислювальних систем. Термін — до двадцяти днів. Оплата — майже її піврічна зарплата.

Відліт через чотири доби.

Унизу стояли підписи керівника експедиції, представника страхової компанії та начальника відділу кадрів.

Усе виглядало справжнім.

Саме це Яні й не подобалося.

Вона відкрила дані відправника. Лист надійшов через внутрішню мережу компанії. Реєстраційний номер існував. Погодження оплати теж було в системі.

Тільки створили його сім хвилин тому.

Яна перевірила журнал доступу до своєї особової справи.

О 00:24 її відкрив користувач із позначкою:

ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ВІДДІЛ. ТИМЧАСОВИЙ ДОСТУП.

О 00:26 система запросила дані про кваліфікацію.

О 00:28 надійшло погодження страхової компанії.

О 00:31 сформували лист.

Яна повернулася до аварійного контейнера.

Модуль лежав усередині. Температура знизилася до тридцяти одного градуса. Живлення не було, але на внутрішньому індикаторі раз на кілька секунд блимала зелена точка.

Такого індикатора Яна раніше не помічала.

Вона зробила ще один знімок і прикріпила до робочого звіту.

Потім написала відповідь:

Для розгляду пропозиції прошу надати мету експедиції, перелік обов’язків і джерело рекомендації.

Відправила.

Відповідь прийшла через одинадцять секунд.

Деталі будуть надані під час особистої співбесіди. 09:30, переговорна 4.

Яна подивилася на порожню лабораторію.

— Звичайно.

Вона закрила пошту й повернулася до журналу модуля.

Тимчасовий фрагмент ще зберігався на окремому носії. Яна знову відкрила його, але людського тексту вже не було. Лише короткі блоки й знак із темною точкою.

Вона спробувала повторити свою зміну в ізольованій копії.

Програма зупинилася на другому циклі.

НЕВІДОМИЙ КРИТЕРІЙ.

Яна додала визначення навчання.

Цього разу система відхилила його.

ЗОВНІШНЄ ВТРУЧАННЯ ЗАБОРОНЕНО.

Пів години тому такого захисту не було.

Хтось закрив знайдений нею шлях.

Яна спробувала ще двічі. Результат не змінився.

О 00:52 вона вимкнула станцію, забрала носій і пішла до човника.

У житловому секторі Яна була о пів на другу. Залишила куртку на стільці, поставила грітися вечерю і відкрила пошту на домашньому екрані.

Запрошення було на місці.

Вона пошукала інформацію про «Астрею».

Дослідницький корабель належав консорціуму з трьох компаній. Побудований дев’ять років тому. Два польоти до зовнішніх станцій, один ремонт, потім майже рік простою.

Тепер «Астрею» готували до перевірки сектора біля межі картографованого простору.

У відкритих документах ішлося про пошук старих автоматичних маяків.

Нічого про невідомий сигнал.

Яна відкрила склад екіпажу.

Двадцять чотири людини. Капітан, два пілоти, інженери, лікар, геологи, троє спеціалістів зі зв’язку.

Програміст у списку вже був.

Григорій Немченко. Системний аналітик.

Навпроти його імені стояла сіра позначка:

УЧАСТЬ СКАСОВАНО.

Причини не вказали.

Яна спробувала відкрити зміни документа. Доступ був закритий.

Вона написала Павлові:

Ти не спиш?

Він відповів за хвилину:

Уже ні. Що ти зламала?

Нічого. Знаєш Григорія Немченка?

Цього разу Павло довго не відповідав.

Із навігаційного?

Мабуть.

Бачив кілька разів. А що?

Його мали відправити на “Астреї”. Тепер замість нього кличуть мене.

На екрані з’явилися три крапки.

Зникли.

З’явилися знову.

Ти ніколи не літала далі ремонтної станції.

Я пам’ятаю.

Вони пам’ятають?

Завтра запитаю.

Павло надіслав номер Немченка.

Тільки не кажи, що від мене.

Яна подзвонила.

Виклик ішов довго. Потім увімкнулася автоматична відповідь:

— Абонент тимчасово недоступний.

Вона спробувала знайти його в робочій мережі. Обліковий запис був заблокований о 00:29.

Через п’ять хвилин після того, як хтось уперше відкрив Янину особову справу.

Вечеря в мікрохвильовці давно перестала грітися.

Яна поставила ще дві хвилини.

Їсти не хотілося, але вранці вона про це пошкодує.

Перед сном перевірила носій із копією коду.

Файл залишався на місці.

До нього додався новий.

Без назви й дати створення.

Яна відкрила.

СПІВБЕСІДА ПІДТВЕРДЖЕНА.

Вона від’єднала домашній екран від мережі.

Файл не зник.

О дев’ятій ранку аварійний контейнер був порожній.

Яна перевірила номер. Контейнер той самий. Пломба ціла. Охолодження працює.

Модуля всередині не було.

— Хто його забрав? — запитала вона.

Лариса Олександрівна не підняла очей від екрана.

— Що саме?

— Останній модуль із учорашньої партії.

— У звіті написано, що всі дванадцять перевірені.

— Одинадцять перевірені. Один я залишила в ізоляторі.

— Яно, у накладній одинадцять.

Яна відкрила документ.

У списку справді було одинадцять номерів.

Учора вона точно рахувала дванадцять.

— Накладну змінили.

Тепер начальниця подивилася на неї.

— Навіщо комусь змінювати кількість старих накопичувачів?

— Не знаю.

— Ти могла помилитися?

— Ні.

Лариса Олександрівна зітхнула.

— Якщо знайдеш різницю в журналі, напиши службову записку. Тільки коротку. У нас сьогодні перевірка.