Глава 1. Списати до ранку

О 22:17 Яна втретє заповнювала ту саму форму.

Номер модуля. Причина перевірки. Дата надходження. Назва корабля, з якого його зняли.

В останньому полі вона знову поставила прочерк.

Назви корабля не було.

— Ти ще тут? — запитав Павло.

Він стояв у дверях із курткою в руці. Зміна закінчилася сімнадцять хвилин тому, але додому ніхто особливо не поспішав. До житлового сектора все одно летіти двадцять хвилин, а службовий човник відправлявся раз на годину.

— Закінчую.

— Ти це казала пів години тому.

— Тоді я ще не знала, що доведеться тричі заводити один модуль.

Павло повернувся до столу.

На гумовому килимку лежав чорний прямокутник завбільшки з долоню. Звичайний накопичувач для навігаційної системи. Старий, подряпаний, з оплавленим кутом.

Сьогодні таких привезли дванадцять.

Одинадцять Яна вже перевірила.

— Знову помилка? — запитав Павло.

— Він відновлює видалені дані.

— Резервна копія.

— Немає резервної копії.

— Значить, ти її не знайшла.

Яна посунула до нього екран.

— Ось повне очищення. Ось перевірка. Носій порожній. Через сорок три секунди дані повертаються.

— Звідки?

— Якби я знала, мене б тут уже не було.

Павло переглянув журнал і повернув екран.

— Познач як несправний. Завтра відправлять на переробку.

— Модуль справний.

— Яно, в нього кут розплавлений.

— Корпус пошкоджений. Пам’ять працює.

— Вона не повинна сама заповнюватися після очищення.

— Саме тому я ще тут.

Павло зітхнув.

— Останній човник о двадцять третій п’ятдесят.

— Знаю.

— Наступний о першій.

— Теж знаю.

Він постояв ще трохи, зрозумів, що вона не піде, і надягнув куртку.

— Якщо модуль вкусить, до ранку не чіпай.

— Добре.

— Ти мене не слухаєш.

— Слухаю. Просто не обіцяю.

Павло пішов.

Яна дочекалася, поки за ним зачиняться двері, й повернулася до модуля.

Його привезли з ремонтного доку на сьомому ярусі. У супровідному записі було лише кілька слів:

Вилучено з невідомого апарата. Перевірити можливість повторного використання.

Невідомими зазвичай називали кораблі, у яких згорів реєстраційний блок. Піратські, списані або просто дуже старі.

Цей модуль теж не виглядав особливим. Стандартний роз’єм, звичайний захисний корпус. Навіть кріплення збігалося з серійними навігаційними блоками.

Але всередині не було жодного маркування.

Яна запустила очищення вчетверте.

Сектор за сектором ставали порожніми. Система завершила процедуру й показала:

ВИКОРИСТАНО: 0%

Яна ввімкнула таймер.

На сорок другій секунді нічого не сталося.

На сорок третій зайнялося:

ВИКОРИСТАНО: 0,01%

Потім:

0,03%

0,08%

Дані поверталися.

Яна відкрила журнал запису. Модуль не отримував інформації ззовні. Усі мережеві канали вона вимкнула. Живлення йшло через окремий блок. Під’єднаними залишалися лише два кабелі: передача даних і діагностика.

Вона від’єднала діагностику.

Запис не припинився.

— Добре, — сказала Яна. — Тоді без підказок.

Вона витягнула модуль із робочої станції й перенесла до ізолятора. Це була металева шафа, у якій перевіряли підозрілі накопичувачі. Старий замок заїдав, довелося притримати дверцята коліном.

Усередині модуль отримував тільки живлення. Жодних каналів передачі даних.

Яна почекала хвилину, потім знову під’єднала його до робочої станції.

Пам’ять була заповнена на дванадцять відсотків.

Тепер це вже не могло бути прихованою резервною копією. Звичайний накопичувач не здатний відновлювати дані без живлення центрального контролера.

Яна перевірила температуру.

Тридцять сім градусів.

Для пошкодженого модуля забагато.

Вона відкрила корпус.

Під кришкою стояла стандартна плата. Принаймні так здалося спочатку. Яна піднесла лампу ближче.

У центрі плати був тонкий темний шар. Не мікросхема і не захисне покриття. Він лежав між двома контактними пластинами й ледь помітно змінював форму.

Яна торкнулася його пластиковим щупом.

Темний шар стиснувся.

— От тільки цього мені не вистачало.

Вона відклала щуп і зробила кілька знімків.

Матеріал знову розправився. На його поверхні проступили тонкі лінії. Яна збільшила зображення.

Лінії утворювали повторюваний малюнок. Дев’ять коротких відрізків навколо чорної точки.

Ще одна риска була майже стерта.

Яна відкрила базу обладнання й запустила пошук за зображенням.

Збігів не було.

Вона повернула кришку на місце й під’єднала модуль через перехідник із фізичним обмеженням запису. Тепер робоча станція могла читати дані, але не могла нічого передавати назад.

Пам’ять заповнилася на сімнадцять відсотків і зупинилася.

Яна відкрила вміст.

Там не було файлів. Лише послідовності коротких блоків. Частина повторювалася. Інші з’являлися один раз і відразу зникали.

Вона спробувала визначити формат.

Система відповіла:

НЕВІДОМА СТРУКТУРА.

— Це я вже зрозуміла.

Яна зберегла кілька блоків окремо й порівняла.

На перший погляд вони не мали нічого спільного. Але після кожного циклу частина даних поверталася на те саме місце. Наче модуль не відновлював інформацію, а відтворював певний стан.

Яна змінила спосіб відображення.

Замість чисел на екрані з’явилася схема зв’язків.

Вона дивилася на неї кілька хвилин.

Один блок приймав дані. Другий порівнював їх зі збереженим зразком. Третій знаходив розбіжності.

Четвертий видаляв усе, що не збігалося.

Потім система знову починала накопичувати дані.

Знову знаходила відмінності.