17

– У батьків добре, та у своїй квартирі ще краще, – усміхнувся Лев.

У своїй? У нього ще й квартира є? Та звідки ж люди стільки грошей беруть?

– Не знала, що у тебе є власне житло, – здивовано промимрила.

І що він тоді у батьків цілими днями робить? Тобто, навіщо так часто їздить? Невже через Жасмін?

– Ще нема. Якраз підібрав парочку, поїду придивлюся, – Лев пильно глянув на мене і додав: – не засмучуйся, твій особистий шофер нікуди не дінеться, – підморгнув.

Я залилася густою фарбою. Навіть не знаю, від чого сильніше: що він помітив мій смуток, чи вирішив, ніби я засмутилися, бо він не буде мене більше підвозити.

Втім, не втрималася від жарту:

– Фух, а то я вже встигла звикнути до ВІП-сервісу.

– Тоді сьогодні не тікай, бо я буду готовий і чекатиму за воротами, – не залишився в боргу Лев. І одразу ж тепло додав: – До вечора, легкої роботи.

Хотіла бовкнути «якщо Жасмін не ночувала, то точно буде легко», але вчасно прикусила язик. Все ж не дуже гарно так пліткувати.

– Дякую. Успіху з квартирою, – побажала натомість і поквапилась до будинку.

Лев, як і завжди, зачекав, поки я зайду всередину, і тільки тоді поїхав.

Я ж ледь встигла вчасно зняти подаровані ним браслети, перед тим як зустріла в прихожій Агапію. Гадаю, після вчорашньої промови вона б, м’яко кажучи, не зраділа таким жестам від свого сина. От тільки дісталося б мені.

Судячи зі всього, пані хотіла вийти до садочку. Лев щасливчик, затримайся ми буквально на хвилину, і йому навряд чи вдалося б швидко вирватися з міцних обіймів матері.

– Мієчко, ти сьогодні раніше, ніж зазвичай, – я не могла зрозуміти, вона раділа цьому, чи навпаки?

– Звільнилась швидше і одразу до вас, – професійна усмішка з’явилася на обличчі автоматично.

– Чудово-чудово. У мене для тебе є кілька невеличких завданнячок, перед твоїм вихідним, – Агапія розвернулась вглиб будинку

Точно! Завтра ж у мене вихідний. А я і забулася. Треба буде Левові сказати, а то ще за звичкою повезе мене на роботу.

Від згадки про нього професійна усмішка для Агапії змінилася на щиру. Добре, що жінка вже її не побачила.

Виконання «невеличких завданнячок» затягнулося аж до самого вечора. Я й не помітила, як за вікном стемніло і настав час збиратися додому.

Звичної втоми сьогодні не відчувалося. Навпаки, очікування побачити Лева, точніше опинитися в його комфортній чортопхайці, надавало сил.

Данило Андрійович знову проводжав мене дивним поглядом і прихованою усмішкою самими куточками губ. А от Агапія навпаки, була весь день поглинута у свої думки і виглядала доволі серйозною.

Втім, щойно я опинилася в машині Лева, і думати за жінку забулася.

– Чому ти така радісна? – поцікавився чоловік.

– У мене завтра вихідний, – я широко усміхнулася.

– Є якісь особливі плани? – питання звучало буденно, але мені здалося, він намагався дізнатися щось конкретне.

– Ага. Побачення.

Машину раптово смикнуло убік. Та Лев швидко вирівняв кермо.

– З ким? – ще трошки, і його чорні очі пропалять в мені дві дірки.

Я не втрималася від смішку. Все ж таки до бісиків приємна його реакція. Навіть на необережне водіння я готова закрити очі. Хоча краще хай на дорогу дивиться!

– З надійними джерелами знань – книжками. Треба ретельно підготуватися до підсумкових тестів.

– Допомога потрібна?

– Ні, дякую, у мене своя система запам’ятовування.

– Раптом що, пам’ятаєш?

– Раптом що, звертаюсь до тебе, – я усміхнулася.

Як же приємно! Я ладна була пищати від емоцій, що мене переповнювали.

Тільки вже опинившись вдома, подумала, що варто було погодитися на допомогу чоловіка. Впустила таку можливість побути разом із ним, десь поза роботою, коли він не бачитиме мене з ганчіркою в руках.

Хоча, може, воно й на краще. Бо за сьогодні геть серце з глузду з’їхало, заповнюючи моє черево дурними метеликами!

Наступний день розпочався спокійно, от тільки це виявилося тишею перед справжнісінькою бурею!

Пари пройшли швидко. Я поверталась додому у чудовому гуморі. Навіть зайшла до магазину й накупила собі різних смаколиків. Для підвищеної мотивації у підготовці до тесту.

Але чим ближче підходила до квартири, тим сильніше стягувало живіт у поганому передчутті.

І не дарма.

Щойно я опинилася на своєму поверсі, то побачила, що двері квартири навстіж відчинені.

А всередині стоїть поліція, сердитий власник квартири і мої дві сусідки. Всі вони про щось переговорюються.

Оксана виглядала занепокоєною й засмученою, а Богдана взагалі була заплаканою.

Ой Леле!