14

Ой Леле! Що ж я накоїла?

Тепер мені точно кранти.

Чоловічі руки, що так і продовжували тримати мої плечі, обережно відсторонили мене з дивними словами:

– Так, це вже було.

Що було? Коли?

Мої очі збільшилися від здивування. Але раніше за мене питання встиг озвучити Лев:

– Що значить «було»? – голос звучав оманливо спокійно.

Я з жахом зиркнула на свого маніяка. Його очі полихали гнівом.

Лев зупинився недалеко від входу. Руки стиснуті в кулаки, щелепа міцно зціплена, а очі загрозливо звузились.

Я злякано ковтнула.

А от Артем Дмитрович переводив погляд зі свого друга на мене і, здалося, щось для себе зрозумів. Бо він зітхнув і сказав лише одне:

– Вишня.

Що? Яка вишня?

Втім, Лев, здається, щось зрозумів, оскільки його обличчя вмить посвітлішало.

Два схиблених друга. Один на апельсинах, другий на вишні. Він з них теж фреш чавить?

Артем Дмитрович же напроти, почав масувати своє перенісся:

– Леве, Мія – найпорядніша моя студентка. І я просто не уявляю, що ти мав зробити, аби вона наважилася на такий вчинок.

Мені здається, чи у нього вийшло пристидити Лева?

Я очам своїм не вірила, та швидкий винуватий погляд маніяка, кинутий на мене, був красномовніший за будь-які слова!

– Бачу, вам є про що поговорити. Міє, продовжить ображати – звертайтеся, я диким левам своїх студенток не віддаю, – і найсуворіший викладач глузливо глянув на свого друга і пішов. На останок озирнувшись до мене: – Тільки словами, домовилися? Без імпровізації.

І він зник за дверима, все ж таки залишив свою студентку на поталу хижаку!

Хотілося зникнути! Хоч би й провалитися крізь землю, аби подалі від цієї ніяковості.

Але, схоже, відчувала її лише я.

Лев зробив глибокий вдих-видих і рішуче направився до мене.

Відступати було нікуди, тому я завела руки за спину, вхопилась ними за викладацький стіл для підтримки і, втиснувши голову у плечі, почала чекати на... Хто б ще мені сказав на що!

Лев опинився поруч доволі швидко. Зупинився й обережно погукав:

– Міє, невже ти дійсно мене так боїшся?

Я з-під лобу зиркнула на нього.

Але той погляд, яким він на мене дивився, вибив все повітря з легень: напружена тятива нервів, що межувала з якимось потаєним болем.

Він уважно вивчав моє обличчя, вловлюючи будь-яку реакцію. І його власне лице темнішало з кожною миттю.

– Міє, я б ніколи не заподіяв тобі шкоди, – промовив він.

– Тому переслідуєте мене? – я знову насупилася.

– Ні! Я прийшов до друга.

– Аби він видав вам мій розклад, щоб ви могли мене переслідувати?

– Міє! Не можна ж так буквально сприймати слова, кинуті згаряча!

– Не можна такими погрозами розкидатись!

– Згоден. Вибач. Я перегнув палицю. Сам не знаю, що на мене найшло, – він рукою скуйовдив своє волосся.

Я все ще дивилася на нього з-під лобу. Втім, почувала себе вже більш спокійно. Навіть руки склала на грудях.

– Як же ж все по-дурному вийшло, – хмикнув Лев.

Потім почав закатувати рукав на лівій руці.

Що він задумав?

У голову знову ринули невтішні припущення.

Але чоловік вмів дивувати:

– Шаман племені Макуа зробив їх для мене, – Лев почав знімати два шкіряних браслети зі своєї руки, і ще два залишилися у нього. – Сказав, вони вкажуть на вірний шлях в потрібний момент. Гадаю, зараз саме він і настав.

– Для чого? – я геть не розуміла, що відбувається!

– Для вибачень, –  він зробив паузу аби зібратися з думками. Було видно, що слова йому важко даються. – Міє, образити чи налякати тебе – останнє, чого я прагнув. Вчора мене занесло надто далеко від бажання захистити, – чоловік запнувся, наче сам усвідомив сказане лише після того, як слова вже прозвучали.

Але в ту ж мить опанував себе й впевнено продовжив:

– Тому, – Лев простягнув руку з браслетами, – прийми це як вибачення і обіцянку більше ніколи і ні за що у світі не ображати тебе.

Чоловік виглядав спокійним, лише погляд видавав неймовірну палітру емоцій. Від тривожного очікування на мою відповідь до чогось більш потаєного, чогось, що я поки не знала, як трактувати.

Настільки сильно хвилювався, що я можу не прийняти його вибачення? Чи це якась чергова спроба заплутати мене? Раптом Агапія була права і я для нього лише дівчинка для «побавитися»?

Та щось всередині противилось найменшій думці про те, що Лев підступний і всі його слова – лише гра. Не міг же він так щиро викладатися для кожної «одноденної» пасії. Чи все ж міг? Але питати таке навіть більш принизливо аніж слова Агапії.