13

А він, роблячи вигляд, що потягнувся за чашкою, скинув із себе Жасмін.

Вона одразу просікла маневр чоловіка й кинула розгублений погляд на Агапію. Агапія у свою чергу їй нишком кивнула, підбадьорюючи.

Я швидко звідти забралася, аж надто сильно тут почало пахнути смаженими домогосподарочками! Та й не вистачало ще сильніше розпалювати вороже ставлення до себе.

Втім щойно я відійшла, мене настигнув оманливо ласкавий голос Агапії Макарівни:

– Мієчко.

Жіночка вийшла з вітальні слідом за мною і тепер наздоганяла. Я зупинилася, аби зачекати на неї.

– Так, Агапіє Макарівно, – я намагалась придати голосу впевненості, але під лопаткою горланило погане передчуття.

– Мієчко, у мене до тебе дуже відверта розмова, – Агапія взяла мене під лікоть, і ми разом рушили до кухні.

Щось мені підказувало, що мова піде зовсім не про меню на тиждень.

– Слухаю, – ледь вичавила із себе я.

Агапія задоволено кивнула і мовчала, аж поки ми не зайшли до кухні. Вона прикрила дверцята, я ж відійшла від неї на кілька кроків. Її близькість мене напружувала.

Пані вирішила зайти здалеку, не забуваючи при цьому тримати на вустах широку посмішку:

– Мієчко, мій син виріс гідним чоловіком і як дівчина дівчину, я дуже добре тебе розумію. Розумію, чому мій син тобі подобається.

– Агапіє Макарівно, – я хотіла заперечити це! Який, майже неправдивий, наклеп!

Але жінка здійняла руку, закликаючи мене до тиші, й продовжила:

– Ти ж знаєш, що ми з Данилом дуже добре до тебе ставимося. І бажаємо тобі всього найкращого, тому дам пораду, – вона зробила кілька поступових кроків до мене. – Як жінка жінці. Не лізь у це. Повір, воно тобі не треба.

– Та я й не збиралася, – пробубніла я.

– Я Жасмін теж сказала, що ти б таку дурницю не втнула! – легко засміялася пані. – Адже ти розумненька дівчинка, знаєш, що зовсім йому не пара.

– То він до мене причепився, – не втрималась я від коментарю. А що? Чому вони до мене лізуть, а не розбираються з вірністю свого нареченого-синочка.

– То він же дорослий хлопець! Ще й після диких племен Африки. Звичайно йому треба десь діти напругу, – люб’язно «пояснила» Агапія, наче недалекій. – Не з Жасмін же це робити. Вона шанована, гідна каблучки дівчина. З такими не можна бавитися, – тут очевидно не вистачало «на відміну від тебе». – І мій вихований Лев це чудово розуміє.

Як же мені було боляче чути її слова! Всередині утворилась пуста порожнеча, ніби хтось вирвав шматок душі.

А ще здіймалась хвиля обурення. Те, що я мила у неї підлоги, не давало Агапії жодного права так принижувати мене.

– Вибачте, але...

– Вибачаю, дівчинко моя, – вона мене перебила. – Ти ж просто тимчасово у нас працюєш, чи не так? – і посмішка на обличчі натягнулась ще більше.

Я вмить зблідла. Це вона мені щойно погрожувала?

– Чи ти думала, він на тобі одружиться? – вона не втрималась від єхидного смішка. – Таких простеньких дівчат я у нас в домі море бачила. І жодна з них не затримувалася надовго.

Агапія продовжувала бити по больових місцях, про існування яких я навіть не здогадувалась!

Від емоцій, що мене переповнювали, думки хаотично металися в голові, перекрикуючи одна одну.

Що там Агапія казала?

Море дівчат? Тут? Та він бабій до самих кісточок!

Тепер я не знала, що обурило мене сильніше: слова Агапії, чи те, що Лев так добре ставився до мене через невиліковну хворобу «бабіятства». «Розряджався» він явно сьогодні в барі з другом. І ще й на мене наїжджав!

Агапія ж розгледіла у моєму обуреному погляді щось своє й задоволено закріпила ефект вже не такими прихованими погрозами:

– Мені б дуже хотілося надіслати твоєму агентству гарну характеристику щодо тебе, Міє. Адже я знаю, що від цього багато чого залежить. Не псуй собі майбутнє через тимчасову інтрижку. Він награється і кине, а на твоєму майбутньому буде поставлений величезний хрест. Ти ж не змусиш мене це робити, правда, Міє?

– Угу, – наче у мене є вибір. Та була б моя воля, взагалі б не зустрічала цього Лева!

Принаймні я намагалась так себе переконати.

– От і чудово, я знала, що ти тямуща дівчинка, – жінка вмить повеселішала і пішла з кухні.

Угу, чудово. Тепер треба придумати, як відбитися від Лева. Адже за його «розрядку» по голові отримаю я.

Більше до самого вечора намагалася не висовувати зайвий раз з кухні ніс.

Прибирати перед гостями все одно неможна. Та й на другому поверсі ще зарано, за розкладом лише на наступному тижні.

Коли вже настав час їхати додому, я зібралася і вийшла до вітальні.

Лева там не було. Як і Жасмін.

Воно й на краще. Не зволікаючи попрощалася з господарями і вибігла на вулицю. Хотілося забратися якомога швидше.