12

Хоча мого здавленого писку було достатньо:

– Мієчко, все гаразд? – почувся занепокоєний голос Агапії.

Я обернулась, аби глянути, хто мене схопив. Жасмін!

Вона опустила руки і саркастично здійняла брову. Немов питаючи, чи буду я відповідати на питання.

– Так, все гаразд, – зовсім невпевнено крикнула у відповідь я.

Жасмін кивком показала на кухню, без слів наказуючи слідувати за нею.

Вона зараз була іншою, і сліду не залишилося від тієї скромної дівчинки, яка весь час за Агапією бігала. Тепер переді мною крокувало зарозуміле дівчисько з поставою королеви.

Що вона тут робить? І чому зайшла через задні двері? Чи була тут весь час? Але ж Агапія б клопотала довкола неї і мені наказала якийсь коктейль приготувати чи ще щось. Аж цікаво, що цій «нареченій» треба, тому мовчки послідкувала за нею.

Пройшовши до середини кухні, вона різко розвернулась біля стільниці, на якій лежав ніж для хліба, і видала:

– А тепер слухай мене уважно, дірява ганчірко.

Отетерівши, я завмерла. Підняла на неї здивований погляд. Це що за бруд з високородних дам?

– Я дуже не люблю, коли чіпають моє, – продовжила взірець справжньої леді, тепер крутячи в руках ніж для хліба. Промовчати, що зараз саме вона чіпала чуже? – Тому попереджаю лише один раз: не облишиш Лева, наслідки для тебе будуть дуже й дуже плачевні.

О-ба-на! Нічого собі заявочки! Взагалі-то це ще хто кого чіпав!

Втім, у пам’яті одразу спливли слова Лева, що я не доведу, хто кого переслідував насправді, і моє обличчя вмить побіліло.

Жасмін зрозуміла мою реакцію по-своєму, мабуть як підтвердження її думок:

– Отже щось вже було! – прошипіла не гірше гадюки. – Я його майбутня наречена! І не смій стояти на моєму шляху! Це я чекала на нього з Африки, це я залишалась йому вірною! Це він мені клявся у вічному коханні.

Що? Вічному коханні? Це як?

Я спробувала уявити Лева, який каже якісь подібні романтичні слова... І у мене нічого не вийшло. Він би швидше зізнався, що довірить коханій обирати для нього апельсини. Але не робив би романтичні освідчення.

Чи може він в душі романтик? Хто ж цього Лева розбере!

І якщо згадати останню їхню зустріч. Я б в житті не подумала, що вони раніше були знайомі. Не те що зустрічалися.

– Не дивися на мене такими шокованими очима! Думаєш, я просто так тут вешталася весь цей час?

– Гадаю, ви все не так зрозуміли, – спробувала заспокоїти пусті ревнощі розбещеної дівчини. Така дійсно може будь-яку підлість заподіяти.

– Хочеш сказати, що Лев не підвіз тебе і зараз не перечікує у дворі, роблячи вигляд, що говорить із другом?

Вона що, шпигувала за ним?

– Може дійсно затримався, – припустила я.

– Тримайся від нього подалі! Ти мене зрозуміла? Знаю я таких як ти, на вигляд сірі миші, а на ділі підлі зміюки,  –  зло прошипіла дівчина.

– Дзеркало в сусідній кімнаті, – буркнула я.

– Що ти сказала? – вона загрозливо сунулась на мене.

– А я привіз нам всім піци! – почувся голос Лева з вітальні.

– То нащо ж так багато? Треба Жасмін покликати, хай би помогла нам, – сплеснула в долоні Агапія.

– Не хвилюйтесь, мамо, я поки з другом балакав, половину з’їв. Тож там лише для вас. І ще шматочок для мене, – весело відмахнувся чоловік.

У вітальні на кілька хвилин повисла тиша. Мабуть, Агапія поглядом вимагала у свого чоловіка вплинути на сина.

Тим часом голос роздався зовсім поруч:

– О, здається, мій вихід, – хижо посміхнулася Жасмін.

Вона розправила плечі і тихенько рушила до виходу з кухні.

– Він належить мені, зрозуміла? – промовила до мене наостанок «наречена», перед тим як остаточно зникнути.

– Вихід? – хмикнула я.

На щастя, навіжена наречена цього не почула. Тільки от повернула вона не у бік вітальні! Що взагалі в голові у цієї дівки?

Я швидко побігла за нею, аби побачити, куди ж ця навіжена ділася.

Жасмін виходила у двір, через задні двері.

Що це було? Може, у неї якісь психологічні розлади?

Не віриться, що Лев міг з нею зустрічатися. Ще й такі слова казати. Може, вона все вигадала?

Втім, знаючи, який він бабій – не дивно, якщо виявиться правдою.

– Ну добре-добре. Іншим разом. Все одно ніхто так раптово в гості нікого не кличе. У неї свої справи можуть бути. До речі, Левчику, – затараторила Агапія у вітальні, та «Левчик» перебив її грізним:

– Мамо.

– Ох, вибач, все ніяк не звикну, що ти вже виріс. Так от, Левусику, ти знав, що Жасмін не тільки вродлива, а ще й дуже розумна! Вона...

Що «вона», я не дослуховувала, розвернулася назад до кухні, аби не чути ці вихваляння зарозумілої квочки.