11

Лев! Він був у тій компанії дівчат. Разом ще з якимось хлопцем. Певно тим самим, який у нашу першу з Левом зустріч телефонував і хвилювався, що друг незабаром одружиться.

Його погляд палав невдоволенням. А радужка настільки потемнішала від злості, що було неможливо відрізнити, де закінчується зіниця.

Ніздрі чоловіка роздувалися. Вилиці напружилися. Здавалося, ще мить, і він заричить.

– О, то в тебе вже є шанувальники. Мала, я тебе просто не можу втратити! – Стас схопив мене за руку.

– Відпусти її негайно, – рикнув Лев, блискавично покидаючи свій стіл розпусти.

– Вибач, друже, не знав, що вона твоя, – підняв руки бармен у жесті «здаюся».

Мою кінцівку одразу ж перехопила інша чоловіча рука, тобто Левова. І він завів мене собі за спину.

– Щоб я тебе біля неї більше не бачив, – грізно промовив Лев і смикнув мою руку, потягнувши до виходу.

– Вона тут працює, це буде доволі важко втілити, – глузував адміністратор.

– Отже, сьогодні вона звільняється, – кинув Лев не розвертаючись.

Бармен лише хмикнув.

Щойно ми опинилися на вулиці, Лев висунув нові претензії:

– Що ти там робила?

– Що це було? – одночасно з ним спитала я.

– О, то я завадив чомусь серйозному? – надто уїдливо промовив Лев.

Його погляд палав злим вогнем.

– Так! – але я була не менш розлючена. Навіть забулася, що взагалі-то хотіла вшитися звідти подалі!

– Невже? – грізний примруж у самісіньку душу.

– Можливо, – вже менш впевнено промовила. – Яке тобі взагалі діло?

Я нарешті висмикнула свою руку з його лапи.

Кілька митей ми грали у витрішки. Видержати важкий погляд темних очей було неможливо. І я здалася першою:

– Мені час, – розвернулась, опустивши погляд, і пішла.

– Куди це? – перегородив дорогу Лев.

– Працювати, – буркнула, кожною волосинкою на маківці відчуваючи його хижий погляд.

– То хіба ти не змінила місце роботи? – чоловік вказав на вхід до бару.

– А вас хіба не чекають? – подивилася на нього з-під чола.

– Терміново треба додому, – він звично схилив голову трішечки на бік.

– Тоді їдьте, – напруга між нами все ще резонувала.

– Залишилось прихопити дещо.

– Не затримую вас, – я спробувала обітнути його.

– Чудово, – і цей нахаба спочатку розвернув мене до себе обличчям. А потім, підхопивши, закинув на плече.

– Що ти робиш?! – заволала я.

– Забираю свою покоївку.

– Ха-ха. Зовсім не смішно. Здається, ви загубили своє почуття гумору.

– На кордоні не пропустили, – Лев впевнено крокував уперед, до стоянки, так, ніби я нічого не важила.

– Відпусти негайно! Ви... Ти не маєш права! – на мої крики почали озиратися перехожі. Та мій викрадач продовжував нести мене, не турбуючись про оточуючих.

– Дійдемо до машини – відпущу, – безапеляційно промовив цей... цей... Просто ЦЕЙ!

І таки дійсно відпустив, коли за хвилину ми опинилися біля його позашляховика. Одразу на сидіння своєї чортопхайки, ще й зачинив дверцята, аби не втекла.

Я склала руки на грудях і відвернулась до вікна.

– Що ти там робила? – грізно спитав чоловік, щойно опинився на водійському сидінні.

Його чорні очі намагалися пропалити дірку в мені, та я не піддавалася:

– А що ти там робив?

– Відповідай! – він повністю проігнорував моє питання!

– Без адвоката нічого не скажу, – знайшов, із чим пристати! Сам сидів там, у компанії дівок. А до мене причепився!

– Ти хоч розумієш, що це за місце? І чому там так добре платять? – більш спокійно, втім все ще сердито спитав Лев.

– О, то ти знавець? З тих, хто платить?

– Міє, не сердь мене ще дужче!

– Яке тобі діло?

– Бо ти не схожа на дівчину, що буде надавати додаткові послуги клієнтам під столом!

– Мабуть, знаєш з власного досвіду? – він мене неймовірно дратував! І злив! Що йому взагалі до моїх справ?

– Ти там працювати не будеш, – категорично заявив Лев, потім завів машину й рушив.

– І не збиралась!

– То навіщо приходила?

– Апельсини шукала, – буркнула.

Не зізнаватись же, що дійсно хотіла змінити роботу. Раптом розповість Агапії, як мені тоді бути?

Чоловік зміряв мене похмурим поглядом.

– Міє, я серйозно. Це не найкращий заклад для таких дівчат, як ти. Ані працювати, ані відпочивати там не раджу.