9

Одним словом, за прибиранням невеличкої кімнати я й провела більшу частину свого робочого часу.

Лев також не з’являвся. Втік від маминих поручень, чи все ж таки затримався у Жасмін? Хоча, якщо її кімната схожа на залишену тут, то мабуть втік від дівчини. І якнайдалі.

І взагалі, яке мені діло, від кого і куди він тікав! У мене он своєї роботи стільки, що ніяких зайвих думок в голові не повинно бути. Тим паче про різних бабіїв з підозрілими сайтами.

А що, як він Жасмін запропонував роботу у себе? Для того свого порталу? Сказав, буцімто вона дуже приваблива і стане зіркою супер-моделлю?

«Стоп! Міє! Про що ти взагалі думаєш?» – вліпила сама собі ментальний ляпас. – «Робота, робота і ще раз робота! Ніяких хлопців навіть у думках».

Підібрала постіль і пішла спускатися до підвалу, аби закинути речі прасуватися. Саме на нижньому поверсі були розташовані всі необхідні засоби для прання та сушки речей, і ще купа якогось приладдя. Там же був бойлер та котельня для опалення будинку. Тому одяг зазвичай висихав швидко.

– Данило! Кажу тобі, потрібно запросити їх на вечерю! Це ж твої майбутні свекри, – почула я сварливий голос Агапії Макарівни, що лунав з однієї з кімнат.

Зазвичай вдома тільки її й було чутно. Та й то, лише тоді, коли вона спілкувалася з подружками по телефону чи обурювалася черговим новинам з телевізору.

– Ще нічого не вирішено. Те, що ти так хочеш, не свідчить, що діти одне одного покохають, – пролунав спокійний голос Данила Андрійовича.

Майже на сто відсотків впевнена, що він читав книжку і промовив це не відриваючи погляду від строчок.

– То от я і кажу, що потрібно створити їм усі умови! – не відступала Агапія.

Що там вже далі відповів її чоловік, я не слухала. Своїх справ повно. А хвилювання за долю Лева в їх перелік не входить. Треба буде все ж таки завтра розвідати ту вакансію з оголошення в універі. Бо відчувала, що так діло далі не піде. Не вистачало ще у бабія закохатися.

Він, до речі, не повертався додому до пізнього вечора. Ох, як же Агапія Макарівна гнівалася, що синочок не вечеряв із ними!

А я навпаки була рада, менше прибирати.

Коли протирала пил з камінної полиці, за звичкою стала переставляти фото. Але одне особливо привернуло мою увагу.

Маленький Лев.

– Міє, все гаразд? – огукнув мене Данило Андрійович.

Я аж сіпнулась від несподіванки. Тільки усвідомила, що кілька хвилин простирчала перед каміном, розглядаючи дитяче фото Лева.

– Ой, вибачте. Так, все гаразд. Просто задумалась, – я швиденько відставила світлину на місце і приступила до прибирання.

– Розумію. Сам дивуюсь, як швидко він перетворився на справжнього чоловіка, – а примруж у господаря був хитрий. Ніби здогадувався про щось, за що я й гадки не мала.

Та часу задумуватися не було.

«Робота, робота і ще раз робота», – вкотре за сьогодні подумки нагадала собі.

День добігав кінця дуже швидко. Я вже була на кухні, знімала фартух та складала чарівну мазь з Африки, коли почула галас в прихожій. Першим поривом було побігти перевірити, чи все гаразд. Та розрізнивши серед шуму голос Лева, завагалась.

Не хотілося товктися у маленькому передпокою. Я кинула погляд на годинник: ще хвилин десять у запасі є.

Тому вирішила наостанок перевірити, чи все добряче протерла, чи все склала. Одним словом, перечекати, поки голосна сімейна гвардія перебазується до вітальні.

Хвилин певно п’ять потому все нарешті стихло, і я вирішила покинути свій прихисток.

– До побачення, – ввічливо попрощалася з господарями. Вони якраз сиділи у вітальні, дивилися телевізор.

Лева навкруги не бачила. Ну й добре. Щось занадто багато його за останні два дні було поруч, особливо у думках.

– Ой, дідько! – почулося з боку сходів.

Про вовка промовка!

Вниз спустився Лев.

– Що трапилось, синку? – подивилася на «дитину» поверх окулярів Агапія.

Всі погляди присутніх були прикуті до чоловіка, що поспіхом спускався сходами. В руках тримав клітчату сорочку, а на руці висіло декілька шкіряних браслетів. Він подивився на кожного з веселою, задирикуватою посмішкою, і трошки награно, принаймні мені так здалося, зітхнув:

– Згадав, що мав дещо зробити у місті. Обов’язково сьогодні. А оскільки цілий день виконував ваше, мамо, прохання, то треба їхати зараз.

Отже, він цілий день провів із Жасмін. Точно фотографував для свого сайту! Тепер хоче швиденько розмістити світлини і зробити її супер-зіркою.

– Зараз?! – жахнулася Агапія. – Але ж вже ніч на дворі!

Так, якщо до мене справ ніяких немає, тоді треба поквапитися на маршрутку.

Прощатися з усіма ще раз, чи не треба? Ай, не буду. Ще завантажать якоюсь роботою, ну його в баню.

– Та я швидко, туди й назад. Ви й не помітите, як я вже буду вдома. В ліжечку навіть раніше за вас опинюся, – жартівливо відгукнувся чоловік, накидаючи на себе сорочку, поверх футболки. Скрізь останню, до речі, дуже добре виднівся прес. Всі шість кубиків.