3

– Та я й сама доїду! І взагалі, з усією повагою, але за годину вже вечеря, – я склала руки на грудях, закинувши рушник на плече.

Мені зовсім не подобалися обороти, яких набирав чоловік! Треба йому одразу дати зрозуміти, що я не з таких. Не з тих, хто надає додаткові постільні послуги.

Головне хижакам не показувати страху. Вони його чують здалеку і потім в спокої не залишать. Знаю з «веселих» шкільних років в оточенні цькувальників.

– І я вам заважаю тому що...? – змахнувши своєю гривою, Лев насмішкувато глянув на мене.

Темні очі здавалися безоднею, від якої неможливо втекти. Засмаглі руки спиралися на стільничку, так що кожен м’яз виділявся. Поряд стояла соковичавлялка. І апельсини.

Бісові фрукти!

Секундну мару вмить розвіяло, і я знову суворо подивилася на чоловіка.

А потім згадала, що він не випадковий пересічний з ринку, а син господарки. Ще й з сумнівним «підробітком». Запросто може мене вигнати з роботи й одразу ж знайти нову.  Особливо якщо буду надто пихато себе поводити.

Весь гнівний настрій як рукою зняло.

– Ні! Все гаразд. Просто попередила, – пискнула я відвернувшись до... а де я власне стояла?

Байдуже. Відкрила найближчі дверцята:

– ... щоб руки встигли помити, – на автоматі завершила речення, намагаючись зрозуміти, навіщо відкрила шафу з винами.

Покосилась на чоловіка, він стиснув губи аби не засміятись.

Ну хоча б почуття гумору у нього є. І не сердиться. Вже непогано. Мабуть, не часто йому помити руки кажуть.

Дідько!

Але ж ти, Міє, і розумна! Таку дурню морозити.

Не звільнять, сама звільнюсь, як буду і надалі так ганьбитися. Тільки не зараз. Потім, роки через три, коли магістерку закінчу. Треба ж за щось жити. А стипендії ні на що не вистачить.

Мені навіть місце в гуртожитку не видали. Мовляв, ти з Київської області, можеш з дому приїжджати. І байдуже, що їхати дві з половиною години в один бік. Машиною! І не в годину пік.

Ні, ніхто й слухати не захотів. Місця лише для інообласних.

Тобто будь я не з Тетіївки, а зі Збаржівки, що зовсім поруч, але вже числиться Вінницькою областю, мені б місце видали. А так, доводиться працювати, аби собі винаймати кімнату. Бо батьки бідні, не подужають столичні ціни. Хоча я від них приховую, що працюю.

Їхня найбільша мрія завжди була, аби я поступила навчатися у столицю і мала забезпечене життя. Тому розізляться, що витрачала час не на навчання, а на працю. Ще й служницею.

– Все гаразд? – знову цей голос прямісінько за моєю спиною!

Від несподіванки смикнулась:

– Чого ж ви так підкрадаєтесь весь час?! – обурено вигукнула до того, як прикусити язик.

Ох і нарвешся ти, Міє, на неприємності зі своїм довгим язиком.

– Ви з таким роздратуванням дивилися на ці пляшки, що я вирішив, ніби вам апельсини маряться на їх місці. А ще я до вас звертався. Декілька разів, – і знов ці смішинки в очах.

Оу, схоже, я надто поринула у свої думки. І все ж це не привід так підкрадатися! Може, я міркувала, яке краще вино до вечері подати.

Та вголос сказала зовсім інше:

– Вибачте, задумалась. Вам потрібна моя допомога? – я закрила дверцята і чинно розвернулась до чоловіка.

Уп-с! Це була помилка. Тепер я ледь не упиралась йому в груди!

Цікаво, вони такі само волохаті, як і голова?

«Міє! – завив внутрішній голос. – Про що ти взагалі думаєш, дівчино?».

Я вмить залилася червоною фарбою і почала відводити погляд подалі від чоловічих грудей.

А чоловік мовчки і уважно за мною спостерігав.

Чого він мовчить? Я ж питання задала! Може дарма? Дідько! А як дійсно звільнить? Жарти жартами, але ж мені вже геть не до жартів!

А якщо? О ні-ні-ні. Не може бути! Тільки не кажіть, що він хоче... що він... залицяється? У поганому сенсі. Як роблять багаті покидьки, погрожуючи звільненням.

Леле, тепер мені стало дійсно страшно!

Здається, колір мого обличчя змінився з червоного на бліде. Я зробила невеличкий крок убік. Потім ще один. Щось мені незатишно стояти затиснутою між сином господарки і шафою. Господарки ж.

– Навіть питати боюся, про що ви думаєте, – хмикнув він, дивлячись на мій поступовий відступ.

Один швидкий рух, і Лев знов переді мною, рукою загороджуючи шлях до відступу.

– Про те, що ще соус треба зварити. Журавлиний, – від ляку пискнула те, що геть не думала, і, тим не менш, чисту правду!

Уважний хижий погляд.

Нене рідна!

Африка, може, й найменш розвинений континент світу, але не міг же чоловік там повністю здичавіти?! Чи ще до неї був схибленим? Хто б ще додумався керувати сайтом з найму дівчат!

– Не хвилюйтесь, я швидко закінчу і не буду вам заважати, – а руку все ще тримає біля моєї голови.