ГЛАВА 19. МАЙБУТНІЙ ГЕРОЙ.

19 січня 1969 року.

“Яким же, яким же він має бути? – натхненно звернувся до свого єства з цим питанням щодо майбутнього героя свого нового оповідання Їржі Буреш, студент філософського факультету Карлового університету в місті Прага – Можливо… сильним і мужнім? Якщо так, то, безумовно, такий герой здатний пробудити в єстві такою ж мірою симпатію, в якій той здатний пробудити й ненависть… Отже, якщо ж я напишу про сильну й мужню людину під час війни… якої б то не було… то я… можливо… знайду чималу частку успіху!.. але… але якщо ж я буду креслити рядки про сильну й мужню людину під час миру або, що найбільш згубно, під час революції, то я тільки лише… безсумнівно!.. позбудуся свободи… і, що найбільш імовірно… і зовсім життя! Який же, справді розсудливий і розсудливий уряд бажає… у мирний час… споглядати серед своїх меж і просторів сильних і мужніх людей? Ні, вони необхідні тільки лише під час війни! Саме тоді вони – це герої! Під час же мирного – ці люди не більше й не менше, ніж уособлення загрози й небезпеки… Кому ж? Питання дійсно доречне!.. То яким же, яким же він має бути, а вірніше якими ж властивостями він повинен володіти?.. Але чи повинен? Чи є в цьому реченні зі словом “повинен”… право вибору? Чи буде він добрим? Можливо, чуйним? Можливо, що йому визначено бути люблячим? Ні! Він може бути таким тільки лише в певних обставинах і за певних умов – природа ж його незмінна завжди… гранями цієї природи є аж ніяк не доброта, аж ніяк не любов і аж ніяк не чуйність! Подібно до мармуру, за наявності відповідних умов, а також при впливі певних факторів і певної матерії, він здатний бути винятковою статуєю або ж пересічною колоною – не лінії й не форма визначає його природу, але та сама сукупність атомів, з якої він складається: у цьому істина й у цьому правда! Розділіть колону надвоє – хіба через це вона перестане бути мармуром? Відрубайте руку скульптурі – хіба через це вона втратить властивості мармуру? Ось так і людина – володіючи тією чи іншою формою, володіючи тим чи іншим знанням, а також тими чи іншими почуттями, вона незмінно є тільки лише… винятково об'єднаною сукупністю атомів: саме таким чином необхідно тлумачити поняття “людина”… як невід'ємну складову природи!.. А природа… природа тлінна… тлінна й людина! Тлінні й зірки, тлінні й планети… усе піддається тлінню… і не слід у цьому природному процесі шукати того, чого в ньому немає й ніколи не буде! Смерть – це всього лише крик: крик немовляти, коли йому вперше вдається споглядати межі цього світу – без попередньої тому народженню смерті, ніколи, воістину, ніколи тому новонародженому не вдалося б відкрити свої очі… А тому… а тому, якщо мій герой і буде добрий… то буде він таким тільки лише ситуативно й… і, що не менш важливо, інтуїтивно!.. Завжди ж він буде відданий людській природі… а тому таємничий і незбагненний для всякого пересічного погляду, який буде незмінно вважати, ніби йому чудово відомі мотиви й єство мого героя!.. Яким же він має бути?.. Мій розум безперервно створює думки… з подібною ж безперервністю являв тому підмісячному світові своє єство той самий черв'як, який непокірно виходив з біломармурової ноги святого Роха!.. ті самі думки, які прагнуть знайти своє життя в абсолютно новій, ще незвіданій тим, формі – на білосніжній матерії ніжного пергаменту!.. Яким же він буде? Можливо, він буде власником біблійної смиренності й подібного ж роду терпіння? Можливо… відважно й сміливо долати усілякого властивості труднощі й перешкоди? Ні! Такий герой вже точно не для теперішнього, не для нашого часу! Нині представники людського роду й без того чимало страждають… а тому розповідь про страждаючого героя, а відповідно й про страждання, поза всякими сумнівами, матиме… якщо не вибуховий, то, безумовно… запальний ефект – у подібного роду випадках… два мінуси утворюють плюс! Людина, що створила страждаючого героя для страждаючих людей… може стати творцем революції, а відповідно й творцем руйнування, творцем смерті! А тому… якщо мій герой буде віднесений до низки…. страждаючих, то… я… або, якщо завгодно, він… навмисно… або, якщо завгодно, мимоволі… зуміє явити справжнім, живим, безперервно дихаючим страждаючим… безумовно, якщо ті зможуть це осягнути, справжню природу й причини цього страждання – ця дія… всього лише кілька божевільних або ж надзвичайно розсудливих рядків… стане… зуміють стати не тільки лише вельми своєрідним закликом до звернення погляду тих у бік істини, у бік справжнього усвідомлення й розуміння дійсності, а й, відповідно… що не менш важливо… до мого знищення! Чи бажаю я нині смерті? Безумовно, що ні!.. Вельми ймовірно, що мій майбутній герой повинен бути надзвичайно розсудливим? Ні… бо надмірна розсудливість цілком погубить його почуття – справді розсудлива людина ніколи не буває надзвичайно чутливою! У разі ж… якщо він буде надзвичайно чутливим… тоді йому визначена й дурість… бо цього прагнуть закони Всесвіту, яким… якщо не відповідати… неможливо бути справжньою людиною. Закони Всесвіту – природні закони світобудови! Й одним… найбільш ключовим… серед згаданих… є закон рівноваги!.. То яким же, яким же йому слід бути? Чарівним чи? Непоказним чи? Спокійним чи? Мовчазним чи? Ні вже… точно не спокійним, але врівноваженим… точно не мовчазним, але безмовним! Якщо він буде спокійним і мовчазним… він пробудить у єстві всякого читача, своїми діями або ж своєю бездіяльністю, чималу підозрілість, а відповідно й побоювання, бо таємничість, одними з ознак якої й є мовчазність і спокій… а також, що найбільш важливо, невідомість!.. завжди пробуджує в людських душах не тільки лише священний трепет і страх, а й у людському розумі не менш священний сумнів і скепсис, які, своєю чергою, є вельми колосальним базисом виправданої підозрілості… Будучи мовчазним – він буде в очах суспільства небезпечний, будучи ж безмовним – він буде в очах суспільства мудрий… Але справді небезпечний для кого? Для суспільства чи? Ні! Він буде небезпечним по відношенню до влади, бо влада не знатиме про нього… нічого! Коли язик людини закутий безжальними ланцюгами, його… нібито й зовсім не існує… його… нібито й зовсім ніколи не існувало! А відповідно… як можна протиборствувати тому, кого… нібито не існує й ніколи не існувало? Він нерозрізнений, він незримий, він ефірний! Він – дух! Влада ж – це оголеність, це публічність, це важкість! Чого слід очікувати від духу, від, здавалося б, безтілесного сильфу? Нікому невідомо! Він може, в очах влади, все – насправді ж, йому нічого не потрібно! Для влади цей дух небезпечний, надзвичайно небезпечний – але як можна позбавити життя того, хто є ніщо й, тієї ж самої години, все? Можливо, позбавивши його життя, влада, а вірніше володарі, погублять себе – можливо, не позбавивши його життя, влада, а вірніше володарі, погублять себе!.. А тому… чим менше влада знає про людину, тим більш він небезпечніший для неї!.. Але досить про це! Можливо… його душа буде подібна до тієї самої відомої печери, в якій був похований труп того самого дракона, тлінні останки якого, своєю чергою, в надрах тієї печери віддав забуттю святий Георгій? Раніше згаданим драконом буде його особистість, його індивідуальність, а святим Георгієм – нав'язлива думка суспільства? Ким же він буде? Можливо… здатним здійснювати великі справи… схильним до свободи й до незалежності, подібно до Люцифера? Чи ж наївним, залежним і слухняним рабом, жалюгідною вівцею, доля якої… тільки лише обіцянки – обіцянки пастиря про надзвичайно зелену й надзвичайно насичену вологою траву… але не зараз, а в швидкому чи ж далекому майбутньому… у майбутньому, де буде втрачена жива свідомість, жива думка й живе почуття! Але чи потрібна йому буде та зелена й насичена вологою трава там, де немає спраги, де немає бажання й почуття – де немає нічого, крім небуття? Чи не краще йому буде відгоріти, відсверкати, ніби ефемерида, залишивши після себе… якщо не великий слід, то, безумовно, велике світло для справжнього генія – те саме велике світло, яке іменується натхненням? Нехай… Але… Можливо, можливо його слід одягнути в шати балакучості? Тоді, необхідно визнати, те оповідання буде недовгим – майбутній герой погубить себе своїми ж власними словами в першому абзаці! Безумовно, моє перо здатне створити й інші абзаци… але чи необхідні вони будуть тоді, коли наріжна ідея того оповідання буде розкрита в його ж перших рядках?.. Можливо, можливо… він має бути лукавим? Тоді його головним прагненням буде аж ніяк не істина, але багатство! Але… але хіба багатство не є істина? Саме воно дарує свободу… але не вільнодумство! Саме з цієї причини воно не є істиною! Можливо той герой має бути юним? Тоді він буде веселим і кумедним… так, саме веселим і кумедним!.. а не смішним! Можливо він має бути літнім? Тоді йому слід бути сумним і меланхолійним… так, саме сумним і меланхолійним!.. а не розсудливим і мудрим! Навіщо йому та розсудливість і мудрість? Навіщо вона тому, хто приречений на швидку загибель… хто приречений на усвідомлення швидкої загибелі?.. Можливо… можливо… Ні! Мій герой… Яким же, яким же він буде? Це мені невідомо… але одне я знаю точно: він ніколи не буде дивуватися при вигляді виняткових явищ підмісячного світу – він сам стане таким! Так, саме стане, а не буде, бо “бути” набагато легше, ніж “стати”! Перше слово – безжиттєве й безцільне! Друге ж слово – невпинно дихаюче, безперервно палаюче: воно є уособленням цілеспрямованості!”