ГЛАВА 16. ТІНЬ СЛАВИ.

16 січня 2019 року.

“Вселика, а відповідно й безлика, юрба нестримно шаленіла біля Королівського Театру на лондонській вулиці Хеймаркет – вона з неописучим нетерпінням чекала, коли перед її очима постане якийсь таємничий чоловік, якийсь таємничий фокусник, якому було підвладне не тільки лише створити з тростини всякого, присутнього нині в тих місцях, джентльмена не більше й не менше, ніж інструментальну музику, а й, що вельми дивовижно, найприроднішим чином опинитися в надрах нічим непримітної винної пляшки: але хіба могла, хіба здатна була вона осягнути, що вищезгаданий таємничий чоловік, що вищезгаданий таємничий фокусник, який багато знав, а тому йому багато й було підвладне, аж ніяк не затримувався з невідомих їй причин, але, нехай і найпотаємнішим чином, все ж, все ж був присутній поруч із нею? Він був прихований для погляду юрби – він був незримий, немов сильф. Його одіянням був аж ніяк не його темний плащ з надзвичайно дорогого сукна, але тим була, слід зауважити, що не менш темна, ніж раніше згаданий плащ, тінь. Ні! Цей чоловік був набагато більш майстерним, а також більш вишуканим, фокусником, ніж той, який був згаданий раніше – він був більш майстерний і більш вишуканий тому, що він створив, за допомогою своєї уяви, єство вищезгаданого: він був здатний на набагато глибші фокуси, ніж ті, про які його думка анонімно згадала в “Джентльменському журналі” – він здійснював ті з такою легкістю та витонченістю, що люди не могли, нездатні були не вірити його, необхідно зазначити, небезмистецьким вигадкам. У цьому він був подібний до першовідкривачів всіляких, у тому числі й найбільш поширених, світових релігій. Так, за допомогою свого непересічного розуму, саме він, під приводом представлення якимось таємничим фокусником найвишуканіших і виняткових видовищ, і сформував, і організував, і об'єднав вищезгадану юрбу, до числа якої входив не тільки лише простий, пересічний народ, а й, що не менш важливо, надзвичайно аристократичний люд – герцоги, лорди, а також їхні дружини й діти. Він, не більше й не менше, ніж лукаво, з чималою цікавістю, спостерігав за тією самою юрбою, яка з його ж власної волі була створена: він був задоволений, а його серце – сповнене радості. Але чому ж? Можливо від того, що йому найбільш неординарним чином вдалося здобути бездоганну перемогу у відомому парі з якимось, не менш благородним, ніж той, герцогом? А можливо тому, що нині йому вдалося повною мірою усвідомити справжню силу свого розуму, а відповідно і свою велич? Цілком імовірно! Він здатний був приховано, незримо керувати людьми – він здатний був так чинити тому, що його розум, втім як і його плоть, був надзвичайно багатий: його розум володів чималим знанням природи людини – його ж плоть, своєю чергою, володіла надзвичайно сяючими копалинами природи землі. Він чудово усвідомлював чого саме бажає юрба – саме це розуміння дозволило йому, так безперешкодно й блискавично, здійснити те, свідком чого нині була лондонська вулиця Хеймаркет. Це була найвиняткова, якщо не провокація, то, безумовно, маніпуляція. Але хіба він не бажав явити людям те, чого вони, таким несамовитим чином, жадали? Вони жадали бути обманутими – він обманув їх! Бажаючи споглядати фокуси, а відповідно й майстерні обмани, вони їх, самі того анітрохи не підозрюючи, споглядали – кожен із них бажав взяти участь хоч в одному фокусі того таємничого чоловіка: вони анітрохи не підозрювали того, що кожен із них був головним героєм фокуса більш масштабного й більш глибокого. Нібито наближаючи тих людей до бажаного, він стрімко наближався до бажаного сам – наполегливо йдучи за своїми природними бажаннями, ті люди, і справді, ні на йоту не усвідомлювали того, що вони є не більше й не менше, ніж слухняним знаряддям у якійсь, надзвичайно інтелектуальній, грі надзвичайно розсудливого джентльмена: вони відчували свободу волі, але їхня воля вже була підпорядкована волі іншій, сильнішій і більш майстерній – волі фокусника… того самого фокусника, хто був незримий… того самого фокусника, хто в ту годину перебував у тіні! Чи глузував він із них? Можливо. Але чи могли ті люди глузувати з нього? Безумовно, що ні! Бо як можна глузувати з того, кого не знаєш?.. як можна глузувати з того, кого не бачиш?.. як можна глузувати з того, чиїй волі сліпо йдеш?

Юрба! Вселика, безлика юрба! Вона повірила, щиро повірила в те саме чудо, яке чомусь, в ім'я забави, було створене не більше й не менше, ніж однією, єдиною людиною – вона найщирішим чином шанувала те чудо за правду, за істину! Чи могла, чи здатна була б повірити в те одна, єдина людина? Можливо. Звісно ж, якби її єство піддавало всі наявні факти, які передували цій події, а також народжувалися під час тієї, здоровому сумніву – необхідно зазначити, що сукупність цих фактів мимоволі, а можливо й зовсім навмисно, створювала, і справді, чималі, безумовно, за своєю якістю, протиріччя, розбіжності та невідповідності. Юрба! Вона була слабка розумом, проте ж, у ту саму годину, була надзвичайно сильна у своєму безумстві! Саме з цієї причини вона й потрапила в вищезгаданого роду сильця – у ті самі сильця, які були навмисно, усвідомлено розташовані в тому місці якимось, вже відомим нам, мисливцем. Юрба! Вона була слабкіша за одну людину, а одна людина була значно сильніша за юрбу – і він це нині, якщо не всім, то, безумовно, собі довів. Перебуваючи наразі в межах владарювання ефірної тіні, а також із чималою цікавістю споглядаючи ті самі, воістину, виняткові результати, які були вельми природним, а відповідно й закономірним, наслідком його колишніх дій, він, і справді, сам того анітрохи не підозрюючи, був творцем, можливо, одного з найбільших експериментів, а вірніше одного з найбільших відкриттів, в історії людства – за допомогою людського суспільства він довів певні закони фізики: річка, за винятком особливих обставин, а відповідно за звичайних, природних природних умов, не може, нездатна залишати суворо позначені самою природою межі свого русла – у моря ж немає русла, а тому воно часто перебуває в стані хаосу; рух річки визначається її руслом – рух же моря невизначений, його, часто, контролюють тільки лише чомусь або ж і зовсім для чогось явлені його єству нічим і ніяк неприборкані вітри. Юрба – це хаос, це безликість, це залежність! Індивідуальність же – це гармонія, це вселикість, це свобода! Хіба не довів нам це нині герцог Монтегю? Він згрупував, вельми майстерним чином, згрупував стихію, а також, що не менш важливо, стрімко обернув її, під приводом задоволення її ж власних потреб, нібито надзвичайно важливих і не менш значних, на свій бік – він негласно, незримо й вельми лукаво примусив ту юрбу виконувати ті самі дії, які були спрямовані на блискавичне досягнення його, здавалося б, незначних, пересічних цілей, однією з яких була бездоганна перемога в суперечці з якимось надзвичайно благородним герцогом: він мислив глибоко й нестандартно, а тому чудово усвідомлював незначність і пересічність тих самих своїх цілей, які найбезпосереднішим чином були пов'язані з перемогою в суперечці – чи не навмисно він створив ту суперечку, яка… можливо, була не більше й не менше, ніж лише приводом для більш складних і, що не менш важливо, більш серйозних починань, а відповідно й намірів? Можливо той, хто заздалегідь програв, герцог був навмисно, навмисне спровокований на це парі, а тому, сам того не підозрюючи й безперервно відстоюючи власні, не тільки лише матеріальні, а й, що вельми важливо, моральні інтереси, він був щасливий, щасливий від того, що усвідомлював безспірність свого успіху, який, насправді, був не більше й не менше, ніж заздалегідь зумовленою іншим герцогом поразкою – несамовито віруючи у свій успіх, а тому будучи надзвичайно щасливим, той герцог і не припускав, що він уже щойно програв це парі. Хіба не подібним же чином у тому підмісячному світі пересічні люди – ті самі люди, які, нині безперервно створюючи хаос, не більше й не менше, ніж найприроднішим чином відчували виключно щирий страх, бо юрбі завжди, воістину, завжди властивий страх перед чимось, безумовно, їй, незвіданим і незбагненним: вона, нестримно й, що не менш важливо, несвідомо прагнучи бути переляканою, блискавично збунтувалася тоді, коли її того переляку позбавили – розмірковують і про снігопад, зараховуючи ту подію до низки випадкових, несподіваних, раптових і малопередбачуваних: зараховують його до таких тоді, коли про його появу свідчила незліченна кількість факторів задовго до приходу того – незліченна кількість тих самих факторів, які були незримі для людського ока, або ж були незбагненними для людського розуму. Не в силах ті фактори розпізнати, осягнути або ж і зовсім розрізнити, люди найщирішим і, що не менш важливо, найбільш наївним чином вважають, ніби вони і зовсім не існують – необхідно визнати, що подібного роду невігластво було притаманне людям до того самого моменту, коли їм вдалося винайти мікроскоп: зі здобуттям цього відкриття, людські очі суттєво прочинилися – але чи суттєво?