ГЛАВА 8. СПРАВЖНЄ ПРИЗНАЧЕННЯ.

8 січня 1851 року.

Ледь чутний для людського слуху шелест миттєво розрізав цілковито і незворушно, безумовно, до тієї години, пануюче в цій, воістину, не більше й не менше, ніж суттєво, однак же не абсолютно, малахітовій, місцевості глибоке безмовство – з-за широколистої смарагдової рослинності раптово, з невимовним тривогою, немов чогось у цю годину несамовито бажаючи, явили тому самобутньому простору свій, необхідно зазначити, вельми своєрідний вигляд дві людські постаті: однією з тих постатей був надзвичайно схвильований напівоголений чоловік, інша ж постать – належала не більшою ж мірою оголеній і не меншою ж мірою схвильованій жінці. Нестримно й неприборкано спрямовуючи свій погляд з однієї сторони світу, у бік світу іншого, ті первісні люди, а, необхідно згадати, вони справді такими й були – ні, не через ту чи іншу силу своїх думок і аж ніяк не завдяки тій чи іншій силі своїх почуттів, але внаслідок тієї самої, примітивної, суспільної формації, яка в цю годину не дозволяла їм мислити й відчувати інакше – не інакше, як, і справді, з невимовним старанням найбільш грубим і, що не менш важливо, вимогливим, немов ті, і справді, були не більше й не менше, ніж володарями природи, чином прагнули якомога швидше відшукати хоч найменшу кількість якоїсь, безумовно, незалежно від поживності, їжі. Несподівано їхній погляд зупинився на якомусь, абсолютно асиметричному, темному предметі, який наразі розташовувався прямо під їхніми, вже вдосталь забрудненими від безперервної дії та безперервного руху, м'язистими ногами – тим вельми своєрідним предметом було те саме природне утворення, яке іменується всілякими, відносно володіючими певними знаннями, представниками людського роду залізною рудою. Негайно, однак же з чималою осторогою, перемістивши вищезгаданий мінерал із земної поверхні у власні руки, первісний чоловік, вельми дивовижний вигляд якого наймимовільнішим чином пробуджував усілякого роду думки про Адама, неквапливо наблизив те природне мінеральне утворення прямо до свого обличчя – прагнучи, за допомогою даного йому природою нюху, якомога швидше осягнути запах згаданого перш мінералу, а також бажаючи, за допомогою свого повністю шорсткого язика, якомога стрімкіше вивідати смак того предмета, надзвичайно натхнений своїми повними найщирішої й непідробної надії прагненнями, вищезгаданий простодушний чоловік квапливо розвідав своїм носом, а також своїм язиком якісь, чомусь, а вельми ймовірно, що для чогось, притаманні цьому утворенню властивості та якості: у ту саму мить, коли йому вдалося емпіричним шляхом відносно пізнати, з певних сторін, справжню природу цього мінералу, він блискавично відчув, воістину, не більше й не менше, ніж чимале розчарування – той матеріал не мав запаху, не мав він і смаку.

Суттєво перейнявшись, через наявні властивості в щойно здобутому його первісною природою виявленні, почуттям несамовитої злості, той чоловік, несвідомо видавши якесь, повністю нагадуюче рик вельми нелюдимої тварини, звучання, з чималою силою і, що не менш важливо, з чималою зневагою кинув вищезгаданий природний матеріал прямо перед собою – те утворення атомів, набувши за допомогою людини чималої швидкості, а відповідно і сили, стрімко завдало чималої шкоди зростаючому поблизу відносно бездоганному дереву, після чого, з не меншою ж квапливістю, кинулося вниз, до зеленоликої землі: необхідно визнати, що вищезгаданий результат або, якщо завгодно, наслідок тієї дії, щойно вчиненої не більше й не менше, ніж примітивним людським розумом, суттєвою мірою здивував не тільки лише того, мимовільного, послідовника культу Адама, а й його вірну, немов Какамбо Кандіду, напівоголену супутницю – мимовільну послідовницю миловидного культу Єви. Негайно наблизившись до того, чомусь, невідомо з якої розумної причини, враженого древа, вищезгаданий первісний чоловік з чималою увагою почав вивчати щойно створену його несамовитими почуттями на тілі тієї рослини садно – неусвідомлено доторкнувшись своїми пальцями до цього садна, той нащадок Адама раптово відчув на своїх пальцях якусь, вельми в'язку, вологу, яку він одразу ж, негайно підніс до своїх губ: скуштувавши язиком не більше й не менше, ніж терпку чарівність тієї вологи, цей первісний чоловік відчув, і справді, нічим і ніяк неописане, виняткове насолоду, яку, своєю чергою, через багато століть, його кровні нащадки, перебуваючи у просторих вітальнях та в іншого роду кабінетах, що цілком містять не меншу ж кількість всілякого забарвлення рослинності, однак же мешкаючої вже в іншого роду посудинах, ніж первозданний, будуть, і справді, без значних зусиль і старань, за допомогою незначних, несуттєвих дій, добувати. З цієї миті, скуштувавши справжню й непідробну людську насолоду, вищезгадана людина вже анітрохи не зневажала те скупчення атомів, яке іменується залізною рудою – відтепер її погляд був сповнений якоїсь сакральної, таємничої поваги щодо того предмета. Відчувши, так стрімко після чималого розчарування, виняткову повагу щодо того природного матеріалу, ця людина, раптово, суттєвою мірою здивувалася природі не більше й не менше, ніж свого ж власного єства – чому ж настільки блискавичним чином змінилися його почуття щодо все того ж, незмінного предмета? Тільки лише тому, що він поглянув на призначення його по-іншому? Його властивості незмінні, як і його природа. Поступово, неспішно цей чоловік починав усвідомлювати, що і його природа, подібно до природи того химерного скупчення атомів, відома йому в такій же мірі, в якій відомі всякому представнику людського роду надра печер Ікарії. Відтепер, з тієї миті, ця людина більше ніколи, безумовно, до хвилини своєї смерті, не розлучалася з вельми дивовижною своєрідністю вищезгаданого природного матеріалу – той клаптик залізної руди найбезпосереднішим чином брав участь із цим чоловіком не тільки лише в незліченних кровопролитних битвах, а й всіляко сприяв цій людині й під час миру: нерідко він був свідком не тільки лише народження тієї чи іншої людської істоти, а й, що не менш важливо, її загибелі. Зі смертю свого першого володаря, життя цього природного матеріалу, подібно до плоті свого колишнього володаря, зазнало, і справді, суттєвих метаморфоз.