ГЛАВА 4. ВОЛОДАР АЗІЇ.

4 січня 1903 року.

– Мамо, мамо, а чому, чому ж дядько Гілберт сьогодні до нас не прийшов? Можливо, він забув про нас? Може з ним щось трапилося? А може він не бажає до нас більше приходити?

– Ні, синку, дядько Гілберт не забув про нас – він прийде до нас, безсумнівно, прийде, проте трохи пізніше.

– А чому ж, чому ж він запізниться? Він нічого, нічого мені про це вчора не сказав!

– Він сказав про це мені, синку.

– Але чому ж, чому ж він мені про це вчора нічого не сказав? Чому ж він повідав про це тільки тобі, мамо? Чому ж він мені нічого не сказав про те, що він сьогодні запізниться?

– Він ні на мить сьогодні не запізниться, він прийде вчасно – бачиш, мій хлопчику, сьогодні він має прийти до нас в інший час: усвідом же, Малькольме, що не кожному наступному дню в цьому підмісячному світі притаманна абсолютна повторюваність або, якщо завгодно, відтворюваність дня попереднього, а вірніше подій попереднього дня – подібно до того, як, часом, несхожий один яблучний пиріг на яблучний пиріг інший, так і не завжди свіжоспечений день, за своєю сутністю і за своєю природою, схожий із днем попереднім.

– Але ж раніше, раніше ж дядько Гілберт ніколи не запізнювався… минулі чотири дні вже точно!

– Справді, мій хлопчику, це так. Однак же раніше, до цього дня, дядько Гілберт, у відповідний час відвідуючи наш маленький будинок, як тобі це чудово відомо, неодмінно покидав його межі пізно вночі – сьогодні ж, із приходом дядька Гілберта, на нетривалий час, цей будинок покину я… Але що ж, що ж ти там так ревно малюєш? Чи не художником ти зібрався стати? Ах! Стати б тобі хоч кимось, мій добрий хлопчику! Стати б тобі хоч кимось… кимось, хто так чи інакше, тією чи іншою мірою, зумів би позбавити нас від певної, чималої, кількості проблем! Озирнися ж! Поглянь же на наше життя! Ми не маємо нічого, справді, нічого, за винятком…

– Топсі! – блискавично вигукнув той надзвичайно натхненний хлопчик і одразу ж, проте вже значно тихіше, але з не меншим же натхненням, продовжив – Я малюю Топсі, мамо! Поглянь же, поглянь же на нього! Уяви ж, прошу тебе, уяви ж себе на його місці й озирнися ж, стрімко озирнися навколо! Подивися ж, подивися ж яке багатство його оточує! І він – володар того багатства… володар широколистяних лісів! Поглянь же, скоріше поглянь! Його чуйний нюх блискавично вловлює солодкий аромат бананів! До його слуху неквапливо доноситься… ось, бачиш!.. спів ось цих чудових калао! Його хобот зведений – він видає надзвичайно владний вигук! Він щасливий! Він радісний! Він відчуває власну владу – владу, над цілком навколишньою його природою! Топсі могутній – перед ним схиляється все його оточення! Поглянь же, поглянь, здавалося б, що сама природа, що сама природа прагне, несамовито прагне, щоб він був її повелителем! Кожен її атом, кожна її молекула, кожна її частина цілком природним чином служить непохитною підмогою його виняткової могутності! Топсі – повелитель звірів! Топсі – владика Азії! Поглянь же, поглянь же, мамо, він – повновладний володар у своїх володіннях: його силі немає рівних і сила його укладена в його… очах! Вони – уособлення його життя, його слави, його думки! Подивися ж, подивися ж на нього! Його ікла білі, як і білі його помисли! Він вільний, мамо! Він вільний і в цьому його сила! Подивися ж на його надзвичайно могутні ноги – їх нездатні зупинити жодні, справді, жодні ліани в цьому підмісячному світі! Він розірве, стрімко розірве їх найменшим, навіть найнезначнішим, рухом своєї нічим і ніяк непохитної, немов давньогрецька колона, ноги! Подивися ж, подивися ж на мавп, які його нині оточують – вони схиляються перед його силою! Вони оточують його, щоб віддати йому тим самим свою найщирішу й непідробну повагу! Часом вони глузують із нього, але яке ж діло владиці Азії до нікчемної й нічим не примітної мавпи? Він не приділяє їм ані найменшої уваги – його погляд націлений вдалину! Його погляд прозорливий і глибокий! Він шукає… ні, аж ніяк не їжі!.. але відповіді на всі свої запитання! Що йому нікчемні, маленькі, безперервно вивергаючі несамовитий регіт, мавпи? Не більше, ніж жук або ж мураха для гепарда чи пантери! Кожен виконує в цьому світі своє призначення! Доля одних – сміх і регіт, доля ж інших – думки, а відповідно й могутність! А поглянь, поглянь же сюди! Поглянь же на сонце, мамо! Його промені несамовито прагнуть схилити його розважливий погляд! Його промені несамовито прагнуть погубити владу і свободу його! Його промені несамовито прагнуть відправити того владику у світ тіней, який мимоволі створює незліченна кількість широколистяних дерев, під впливом того самого сонця! Ні! Такому сонцю ніколи, справді, ніколи не схилити тіло й ніколи не потупити погляд тієї надзвичайно могутньої істоти – йому ніколи не пропалити надзвичайно товсту шкуру його!

– Топсі! О, мій маленький хлопчику! Чи про того ти Топсі розмірковуєш? Топсі – не більше й не менше, ніж тваринні пориви! Топсі – не більше й не менше, ніж природні інстинкти! Топсі – не більше й не менше, ніж безрозсудна воля, чиї імпульси нічим і ніяк неприборкані… безумовно, тимчасово! Топсі – це аж ніяк не володар і аж ніяк не владика Азії! Він – лише одна з її частин, яка, у твоєму розумінні, чомусь піднеслася над частинами іншими! Він анітрохи не більше, ніж усе та ж мавпа, мураха або ж павук! Він відрізняється від вищезгаданих лише своєрідністю своєї будови, проте аж ніяк не своєрідністю своєї свідомості – ним, як і мавпою, павуком і мурахою, рухають лише природні інстинкти! Він, Топсі, воїн – воїн тоді, коли цього вимагає природа! Коли ж природа вимагає, щоб Топсі був батьком – він стає батьком! Він – не більше, ніж жертва, не більше, ніж іграшка, не більше, ніж інструмент природних законів і основоположних принципів природи! Топсі живе не для чогось, а чомусь! Його свідомість не простягається далі навколишнього світу! Який же, який же він володар Азії, якщо він навіть не владика своїм же власним думкам? У нього немає влади, як немає і в нього могутності – його сила в інстинкті й тільки лише за допомогою його він здатний тією чи іншою мірою її проявити! Широколистяні ліси, квітучі рослини – усе це тільки лише декорації, серед яких той, чомусь… повторюся, чомусь!.. змушений блукати! Сила Топсі – не більше, ніж у його безумстві! Але… досить же приділяти, і справді, чималу увагу тій, не більше й не менше, ніж громіздкій тварині – тій самій тварині, яка є не більше й не менше, ніж безжальним убивцею!