ГЛАВА 3. СВОБОДА ВОЛІ.

3 січня 1777 року.

“Дорогий побратиме!

Хвала і слава твоєму доброму дому, який не відає не тільки ні грана зла, а й ні грана нужди! Знай же, знай же, доброчесний служителю, доброчесний адепте, доброчесний послідовнику культу Іоанна… ні, не Хрестителя!.. але іншого Іоанна, який колись цілком усвідомленим чином намірився створити свободу… і, необхідно визнати, що це йому вельми успішно вдалося!.. ту саму свободу, найяскравішим відблиском якої є свобода знання… а вірніше пізнання!.. знай же, знай же, служителю культу того самого Іоанна, який, подібно до вищезгаданого, був не більше й не менше, ніж провісником найбільших змін, проте ж на відміну від першого створив ці зміни власноруч – його доля не була кимось, якимись вищими, ефірними, силами визначена… він був вільний, він був незалежний! – знай же, знай же, істинно і, що не менш важливо, щиро вірний адепте культу Іоанна Гуттенберга, що сьогодні, цього дня, сталася та сама подія, яка, подібно до винаходу твого славетного покровителя, здатна підпалити… ні, не черговий, але новий!.. гніт у боротьбі за праве діло – справу боротьби не тільки лише за свободу і незалежність, а й, що не менш важливо… у боротьбі і за звільнення від гніту вищезгаданих! Сьогодні, 3 січня 1777 року армія Незалежності, при Прінстоні, явила армії Великої Британії, а вірніше армії Його Величності, або, якщо завгодно, загонам Чарльза Мохуда, справді, справжній і, що не менш важливо, непідробний дух людської Свободи!

Мій друже! Побратиме! Я прошу Вас, щиро прошу Вас, або, що найбільш вірно, щиро закликаю Вас до того, щоб саме Ваше перо, а вірніше саме перо Вашого видавництва, зуміло… ні, не найбільш вишуканим, але найбільш істинним і правдивим чином!.. увічнити… ні, не ті події, а тих самих представників людського роду, які в ім'я Свободи та Незалежності так передчасно покинули цей підмісячний світ! Я прошу Вас, щиро прошу Вас жодним чином не згадувати про ті самі лиха, які ми… ні, не чомусь, а для чогось, в ім'я чогось!.. змушені були терпіти в ті миті! Я прошу Вас, щиро прошу Вас, не згадуйте ж, не згадуйте ж про безперервний мокрий сніг, не згадуйте ж і про бруд, який у ті миті оточував не тільки лише наші цілком знесилені тіла, а й, що не менш важливо, наші не менш знесилені душі!.. повідайте ж, в ім'я і на славу справедливості, цьому підмісячному світу про ту саму мужність, яка сьогодні була проявлена кожним, безумовно, кожним легіонером, і що не менш важливо, кожним центуріоном армії Визволення! І справді, хіба не виняткова за своєю природою мужність найбезперервнішим чином рухала цими представниками людського роду в ту саму хвилину… в ту саму хвилину, коли для того, щоб якомога швидше і, що не менш важливо, якомога ефективніше просунутися істотно ближче до Прінстона, вищезгадані патріоти змушені були не більше й не менше, ніж невпинно стригти до рівня пнів багатовіковий ліс? Патріоти! То були істинні патріоти! Так, саме патріоти, проте аж ніяк, аж ніяк не пересічні представники людського роду, бо патріот завжди, справді, завжди набагато більше, ніж людина! У будь-якої людини… але не в патріота!.. немає справжньої, істинної Батьківщини – для неї не має значення де жити, але має суттєве значення… як жити! Патріот же готовий відстоювати незалежність, свободу, суверенітет і права своєї Батьківщини за будь-яку ціну, зокрема й ціною свого життя! Dulce et decorum est pro patria mori[1]!

Ні! Дорогий побратиме! Я не прошу, я анітрохи не випитую з Ваших вуст, а вірніше з-під Вашого пера, якогось вихваляння – не вихваляйте ж нас, але віддайте ж нам належне, бо нащадкам, як близьким, так і нешвидким, безсумнівно, слід глибинно вивчати не надзвичайно вишукані та надзвичайно витончені міфи, але нічим не примітну, безумовно, за винятком своєї природи, істину! Віддайте ж належне, віддайте ж честь тому самому знаряддю, яке в ті миті було покірне нам так, як ніколи не було покірне раніше! Дозвольте ж, прошу Вас, дозвольте ж нашому духу, духу Визволення, духу Свободи, духу Незалежності, розгорітися досконало тією самою пожежею, яку прийнято іменувати надією! Так, саме надією! Надією на швидке здобуття… ні, не слави, але на швидке здобуття Свободи!

Ах! Дорогий побратиме! Повідайте ж, прошу Вас, повідайте ж цьому підмісячному світу про той самий дух, чиїм девізом були такі слова: “Перемога або смерть!”… про той самий дух, який незгасно слідував до Прінстона Дорогою Білого Коня! Так, саме Дорога Білого Коня справно, найбільш неухильним чином, привела той дух до успіху і, що не менш важливо, до світанку! Ах! Безумовно! Наші нащадки, воістину, прославляться не більше й не менше, ніж невдячними, якщо жоден, якщо жоден коледж у тій місцевості, та й зовсім по всій країні, не носитиме ім'я Білого Коня… подібно до того, як якийсь відомий гімнасій давнини носив ім'я Білого Собаки!

Так, цілком палаючи якоюсь, слід визнати, не найбільш пересічною надією, я вкотре брудню білизну цього пергаменту своїм чорнильним, проте аж ніяк не чорним і аж ніяк не темним, проханням – проханням аж ніяк не про згадку подій та імен того дня, бо ці події та ці імена досконало відомі всім тим представникам людського роду, хто справді, істинно шанує свою свободу, але про згадку найвинятковішої властивості природної людської спраги… спраги свободи, спраги справедливості, спраги незалежності!

З побажанням непохитного здоров'я,

від Невідомого до все ще, нехай і тимчасово, але невідомого!

P.S. До свободи покликані ви, браття, тільки щоб свобода ваша не була приводом до догоджання плоті; але любов'ю служіть один одному[2].”

– Стережіться одначе, щоб ця свобода ваша не послужила спокусою для немічних[3]! – негайно вигукнув той служитель культу Іоанна Гуттенберга, як був той іменований трохи раніше у вищезгаданому посланні, і одразу ж, блискавично, зірвав сургучеву печатку з наступного, безумовно, не менш своєрідного послання, яке, своєю чергою, містило, на перший погляд, не меншу ж кількість рядків: