Святкова вечеря добігала кінця. Дівчата весело обговорювали плани на завтра, як раптом Ноель, що сиділа поруч із Софією, тихо зітхнула. Напруга останніх днів, довга дорога по ранковому Подолу і нескінченний клопіт нарешті далися взнаки — лицарська покоївка неймовірно втомилася.
Не сказавши ні слова, Ноелль раптово подалася вперед і міцно обняла Софію за плечі, уткнувшись обличчям їй у груди.
Софія від несподіванки завмерла з чашкою в руці, широко розплющивши очі. Вона зовсім не очікувала такого прояву почуттів і на секунду навіть опинилася в шоці:
- Е-е... Ноелль? Ти чого? — розгублено моргаючи, шепнула Софія, боячись ворухнутися, щоб не потурбувати дівчину.
Ху Тао пирснула зі сміху, прикривши рот долонькою, а Ембер з розчуленням похитала головою:
— Ой, здається, наша працьовита Ноель зовсім вибилася з сил...
Софія опустила погляд і зрозуміла, що Ноель не просто обіймає її - вона вже глибоко і мирно заснула прямо в руках, повністю розслабившись і довірившись теплу будинку.
Софія розгублено подивилася на інших, зовсім не знаючи, що тепер робити і як акуратно перенести сплячу дівчину на диван, не розбудивши її.