Аня бігла попереду всіх, радісно розмахуючи руками. Софія та Сахароза ледве встигали за нею. Вони підійшли до гарних різьблених воріт дитячого садка, за якими було видно великий яскравий майданчик з гойдалками, гірками та пісочницями.
На майданчику гуляла група малюків. Аня притулилася носом до лозини огорожі і з великим захопленням почала все розглядати.
- Вау-у-у! - Прошепотіла Аня, і її очі засяяли. — Софіє, дивись! Яка гігантська гірка! А в нашій школі «Едем» таке суворе, там тільки уроки, форма і шкідливий Деміан! А тут ... тут просто справжній рай для ігор!
Софія підійшла ближче, посміхнулася і вирішила трохи почитати думки Ані (адже та сама просила про садок!):
- Ну що, Аня, подобається? У наших дитячих садках діти багато грають, малюють, співають пісні та знаходять нових друзів!
Аня заплющила очі і почала старанно «прослуховувати» думки дітей, що грають.
«Ух ти! Той хлопчик думає про машинки, а ця дівчинка хоче поділитися цукеркою! - З усмішкою подумала Аня. Їй було так весело та цікаво, що вона на секунду навіть забула про всі свої тривоги.
Але тут Сахароза, обережно озирнувшись на всі боки, тихенько торкнула Софію за рукав:
— Софіє... глянь туди. Мені здається, чи в небі над дитячим садком знову починає дивно тремтіти повітря?