Софія перевела подих, дивлячись то на Сахарозу, то на спокійну Аню. Навколо вже почали збиратися цікаві перехожі, тож залишатися на вулиці не можна було. Софія рішуче кивнула і сказала:
— Гаразд, тут на вулиці залишатися небезпечно, та й запитань надто багато. Ходімо до мене додому, там усе спокійно обговоримо за чаєм.
Аня так зраділа цій пропозиції, що відразу з радістю кинулася обіймати Софію за ногу, ледь не збивши її з ніг.
Але тут на обличчі дівчинки з'явився задумливий вираз. Аня підвела голову на Софію і серйозно сказала:
— Софіє, я, звичайно, дуже хочу піти до тебе додому... але ж я не знаю, чи можна мені. Взагалі-то, мені потрібно в дитячий садок!
Сахароза, яка все ще не до кінця розуміла, де опинилася, здивовано моргнула своїми довгими вушками, переводячи погляд із однієї на іншу.
— Який ще дитячий садок, Аня? — розгублено спитала Софія, трохи посміхнувшись від такої несподіваної зміни тем. — Які тут дитячі садки, коли в нас тут ворота відкриваються і гості з інших світів падають?