Слова Ані повисли в повітрі важким туманом. Софія сиділа нерухомо, намагаючись усвідомити почуте. Читання думок, інший світ, якась загадкова брама... Все це звучало як шалений сюжет фантастичної книги, але розгублений і зляканий погляд маленької дівчинки переконував у протилежному — Аня не жартувала.
Раптом за панорамним вікном кав'ярні сталося щось дивне. Звичний вуличний шум Києва на секунду стих, поступившись місцем низькому гулу, схожому на гуркіт грому, хоча небо було абсолютно чистим.
Софія різко повернула голову до вулиці. Вдалині, прямо над дахами старовинних будівель, повітря почало дивно скривитися і тремтіти, ніби над розпеченим асфальтом. Перехожі на тротуарах стали зупинятися, з подивом задираючи голови вгору.
— Аня... що це? — тихо і з переляком вимовила Софія, відчуваючи, як по шкірі тікають мурашки.
Аня вискочила з-за столика, притулилася обличчям до скла і злякано прошепотіла:
— Вони відчиняються... Брама вже тут!