- 26 -

Рубіновий будинок у вечір п’ятниці, завжди мав купу відвідувачів, які охоче слухали гучну музику, шоу з вогнем та жіночі танці. Ніхто не звертав уваги один на одного, всі приходили до закладу в пошуках свого затишку. Хтось випивав міцний алкоголь, хтось розмовляти з чарівною співрозмовницею, а хтось шукав втіх в обіймах партнера. А хтось, обирав саме це місце для важливих розмов та плетінню інтриг, бо не було кращого місця, яке б не піддавалось корупції. Принаймні щедра винагорода за лоджію кільком співробітницям, й усамітнення без зайвих очей та вух можна було гарантувати.

Арвену Одерштейну не потрібно було довго вмовляти когось чи докладати зайвих зусиль, кілька золотих монет робило свою справу, й байдуже яке він мав походження і в якому знаходився королівстві.

«Немає нікого, хто б не любив золоті монети!»

— Не найкраще місце для зустрічі, — він перехилив келих з вином, осушивши його буквально двома ковтками. — І що це за маскарад, пане Одерштейн? Бал же не сьогодні, — він голосно зареготав, дивлячись на спадкоємця королівства Води.

Руде волосся Одерштейнів завжди їх виділяло з маси людей. Щоб не привертати зайвої уваги, Арвен навчився носити хустку, вправно зав’язуючи її на голові.

— Гадаєш, в королівському мундирі та зі своїм кольором волосся, я лишусь зовсім не поміченим навіть в такому місці? — Арвен поправив капюшон, після чого налив вина в келих собі та своєму співрозмовникові.

— Весь час забуваю, що в тебе королівська дупа, і її видно скрізь.

— Амадей не довіряє мені, хоча мило посміхався при нашій зустрічі та давав імператорські добрі настанови. Тому зовсім не дивно, що він відправляє варту, за мною стежити.

— Так-так, тому великий спадкоємець Водного королівства наймає пішака, щоб лишатися в тіні своїх брудних інтриг. Звучить як тост, — співрозмовник простягнув келих до Арвена.

— Які часи такі і методи, — Одерштейн всміхнувся, цокаючись. — Головне не перегинай палку й відіграй свою участь максимально природно.

— Севіль вродлива, — прокоментував співрозмовник, відставивши порожнього келиха. — Але не настільки, щоб біля неї було стільки метушні. Капітан Амстронг, Блазі-молодший, Енвуд-молодший – вони схожі на курей, що бігають кругом курчати!

— О-о-о! — протягнув Арвен. — Севіль варта навіть більшої метушні.

— Не говори мені, що ти також в тому гнізді!

— Скоріше, це всі решта поза гніздом. Севіль особлива для мене. І я для неї, також стану особливим. Після нашого знайомства, я взагалі стану центром її всесвіту.

— Ти перечитав дитячих казок? — співрозмовник окинув Арвена здивованим поглядом. — Ти серйозно говориш? Ти ж навіть її не бачив!

— Портрета достатньо.

— Я це все роблю, бо ти мені щедро платиш.

— Тобі не зрозуміти моїх мотивів, але мені це й не потрібно. Головне, що ти виконуєш все за домовленістю.

— Так-так, наша домовленість.

— Ти один пішов з легіону? Це не підозріло?

— Не один. В мене вистачає клепки, не виділятися й занадто не привертати до себе увагу.

— Тоді час прощатися, — Арвен витягнув з кишені невеличкий мішечок з монетами, залишивши їх на столі. — Мені потрібно зняти втому.

Арвен облишив свого співрозмовника, виходячи з лоджії, поглядом шукаючи привабливу співрозмовницю на ніч.

— І чому вона для нього так важлива? — він допив рештки вина, вдивляючись у своє відображення з натертого до блиску срібного глечика. — Навіть не так, чому всі в ній вбачають лише все хороше? 

***

Минуло кілька днів після останньої розмови Севіль і Райвеля. Вона не знала, чи капітан її умисно уникав, чи ж все так збігалось випадковим чином. Її дуже кортіло з ним поговорити, можливо навіть поговорити на особисті теми, але на третій день, вона змусила всі свої бажання стосовно Райвеля, охолонути.

«Мені потрібно тренуватися й вчитися контролю! Він мене відволікає!»

Севіль дивилася в рядки книги, й розуміла, що вкотре перечитує одне й теж речення зовсім не розуміючи його суті. Вона поглянула на горщик з улюбленими квітами, який не викликав радощів, навіть після розмови з Бастіоном Озо. Тяжко видихнув, Севіль знову почала перечитувати рядки.

Тихий стукіт в двері був рятівним кругом, Севіль надіялася побачити на порозі Райвеля. Їхні кімнати сусідні, але капітан вміло мів маневрувати, й уникати Одерштейн, навіть попри їхнє сусідство.

— Ти! — здивовано видала Одерштейн, побачивши перед собою дівчину, яка робила Севіль не єдиною представницею жіночої статі в легіоні. — Ой! — вона різко закрила руками собі рот. — Ви!

Івена широко всміхнулась, накручуючи на вказівний палець хвилясте пасмо, яке постійно висковзувало в неї з рук..

— Ти – чудо! — видала Рейн,  — впустиш?

Івена була граційною в кожному своєму русі, навіть те що здавалось випадковим, у її виконанні ставало відразу елегантним. Від неї приємно пахнуло жасмином, а ще вона зовсім не мала вигляд солдата. Білосніжна доглянута шкіра, ніжні руку, легкі перламутрові тіні на очах, виразні чорні вії та темно-бордова помада, яка робила вуста Івени ще більш пухкими, та привабливими. Севіль поруч з нею почувалася блідою, й зовсім не привабливою, хоча Івена була старша на добрих десять років.