- 23 -

Кілька хвилин в кабінеті панувала мовчанка, після чого Зоран заговорив, так і не дочекавшись відповіді:

— Я зараз говорю, як твій близький друг, а не лейтенант, — Зоран сів на крісло, схрещуючи руки на грудях та направивши пронизливий погляд на Райвеля. — Через тебе, я відіслав власного брата, в зливу, на полігон, тренуватися, — він виділяв інтонацією останні слова, наголошуючи на них. —  І не  через те, що йому потрібно підтягнути фізичні навички. Ален в цьому досить не поганий, — він зробив паузу, обдумуючи свої наступні слова. Райвель же не перебивав, уважно слухаючи. — Я це подав, як те, що злива та тяжке фізичне навантаження провітрить йому голову, приведе до тями і змусить шкодувати про вияв неповаги до свого капітана. Власне, я розумію, що тренування не змусять змінити йогу думку про тебе, але все одно його туди відправив. Не як старший брат.

Райвель зіперся на стіл, не став на за нього, ні навпроти старшого Блазі сідати.

— Зоране, — він  стомлено потер перенісся. Розділяти дружбу та обов’язки певною мірою в певних моментах було дуже складно. — Я найліпший капітан у Вогняному королівстві. Мій легіон найсильніший в королівстві. Я той капітан, в якого солдати за останні два роки в жодній місії, не загинули. Всі повернулись живими та здоровими. Я –  капітан! Трясця його, що змінив тут все, — він демонстративно провів рукою в повітрі. Я завоював повагу солдатів – не силою, не страхом. Хоча деяким солдатам  я годжусь в сини. І якщо, цей сопляк з легкістю проміняв повагу до свого капітана на власні емоційні пориви… Що ж Зоране, Ален не солдат Фенікса.

— Райвель…

— Зоране, я також зараз говорю не як капітан, а як твій друг. І тільки через нашу дружбу і мою повагу до тебе, я не демобілізую Алена, — Райвель провів рукою по волоссю, після чого склавши діловито на грудях. — Можливо зв'язок з Севіль був помилкою, але це не робить мене поганим капітаном цілого легіону Фенікса. Я вважаю кожного солдата тут, своїм побратимом, а не ворогом. Ален сьогодні продемонстрував не зневагу до капітана, а те, що в момент виконання місії, почуття над ним можуть взяти верх. Солдату це заборонена розкіш. І так, до слова, раз в нас пішла відверта розмова. Щойно Івена мені розповіла деталі, вашої госпіталізації, я відразу вирушив до батька, просити особисту послугу, бо відчував провину перед тобою. Через мене, тебе відправили на ту місію. Ти як ніхто, знаєш як я ставлюся до змішування родинних зв’язків та політики.

Райвель дістав з кишені пачку сигарет, відразу ж запалив цигарку. Він не любив подібні розмови, не любив відвертості. Не любив надто особистими деталями ділитись ще й в стінах легіону. Не любив, коли його рішення піддавали навіть самим мізерним сумнівам. Райвель у своїх рішеннях ніколи не помилявся.

Блазі був старший за нього на цілих чотирнадцять років, з іншим поглядом на світ, вихованням та ставленням, але він був першим, хто повірив у Райвеля та його зміни, які він приніс в легіон.

Зоран вдихнув кілька разів, своїми широкими ніздрями повітря просякнуте димом цигарок, після чого запитав:

— Чому мене відправили замість тебе? Лист, що я отримав, чітко було моє ім’я та печатка головного командира.

— Я мушу наглядати за Севіль. Не можу розповісти тобі деталей, але Одерштейн важлива особа, не лише через своє прізвище. Спадкоємець, який припхався з метою одруження на Севіль, також тут ні до чого. Зоране, я межую між злістю, хвилюванням та бажанням, бо як жінка вона мене приваблює. І навіть ці слова, для мене смішні. Я могутній капітан, якого всі знають, до якого черга жінок, але мені заборонено навіть припускати думку про Севіль Одерштейн.  І що я роблю?! Я дозволяю їй себе цілувати, а потім  з нею розважаюсь, бо мені так захотілось. Навіть думати не хочу, чим мені це обернеться в майбутньому.

Райвель потушив докурену цигарку, й запалив нову.

— Зоране, я тобі довіряю і глибоко ціную, тому дозволяю собі у твоїй присутності ділитись ось таким особистим. Бо більше нікого немає, кому б я міг це розповісти й за це, не вирвати язика чи відрізати вуха, — він видихнув чергове кільце диму. — Я сказав тобі, що просив батька про послугу,  не щоб отримати від тебе почуття провини. Я б це зробив для кожного солдата легіону, якби була на те потреба. Щодо Алена, наступного разу, будь йому братом, не старшим по званню.  В уставі не пишеться про родинні зв’язки і як їх налагоджувати.

— Райведь, вибач мені. Я старий дурень, який старший за тебе,  маю бути розсудливішим та мудрим, але завжди в цьому тобі програю. Кинувся на тебе зі звинуваченням, не знаючи що і як.

— Не проси вибачення, Зоране! Не став мене в незручне становище.

— Щодо капітана Вогняного Аспіда та його нареченої, їх я поселив на другому поверсі в лівому крилі  для гостей, — Зоран перевів тему на робочі моменти.

— Чудово. Вони наші шановні гості.

— Що робити з новобранцями, які затіяли бійку?

— Я з ними переговорю. З кожним окремо. Солдату Оскару Соло випиши преміальні та додай відпустку в п’ять днів, до основної. Він добре попрацював і чудово відреагував за інцидент.

***

Столова як завжди нагадувала бджолиний рій. За столиком цього разу зібрались всі четверо, але Севіль на відміну від хлопців не була говіркою. Тренування не допомогли їй остаточно звільнитися від всіх нав’язливих думок, чи хоча б їх упорядкувати.

В її кімнаті по цей час стояв величезний горщик з велетенськими чарівними квітами, які вона обожнювала до нестями. Інші дівчата на її місця, стрибали б до неба від щастя, але Севіль такий жест залицяння від незнайомця зовсім не оцінила.