- 21 -

Легіон був невід'ємною частиною життя Райвеля Амстронга. Невід'ємною, настільки, настільки як-от вогнище не могло існувати без тепла. Під його керівництвом легіон змінився, а ще устав,  правила та цінності. Останнє коректувалось під його особисте бачення. Однак, нічого не вічно, навіть власні принципи.

Уявна шкала цінностей, світосприйняття, дружби, гідності яку заклав Амстронг в легіоні, стала для нього хиткою якоюсь мірою більше, якоюсь менше.  

 З дитинства, він крок за кроком неспинно біг східцями на гору, щоб зараз опинитися там, де він був. Завжди був в усьому першим, найліпшим, найстараннішим, наполегливішим. Завдяки дисципліні та самоконтролю, яку він в собі натренував, він зміг піднестися до посади капітана найсильнішого легіону короля. Зміг отримати шанування, захоплення, повагу від оточення. Він смиренно слідував своїм цінностям, доки не зіткнувся із суровими реаліями життя, які не вимірялись жодною школою його цінностей.

Райвель усвідомив, що за межею поділок цієї шкали життя інакше. Люди які володіли владою з легкістю змінювали чужі долі, плетучи інтриги, розпоряджаючись чужим життям за забаганкою. Він не був уповноважений змінювати долю чи впливати на рішення правничої верхівки. Він не жадав мати більшого, але обставини змусили.

Поява в його житті Севіль Одерштейн магічно скоротила відстань до неосяжної влади, яку Райвель зажадав отримати. Навіть, якщо йому прийдеться знехтувати всіма своїми цінностями, щоб в кінці отримати втішний результат.

Зачинивши за собою двері, він скоротив відстань в лічені секунди, притиснув своїм тілом Севіль до стіни.

— В нас є двадцять п’ять хвилин, — він прошепотів над її вухом. — І я буду тобі винен щонайменше тричі.

Райвель був до чортиків звабливим чоловіком, від якого жінки легко втрачають розум. Севіль коштувала чимало зусиль, щоб не піддатись чарам та енергетиці Амстронга. Завершити вечерю, яка плавно перейшла в сніданок.

— Ти неймовірний, — іронічно вона промовила. — Райвель, мене лякає така твоя відвертість, особливо коли на тобі з одягу – ковдра на стегнах. І та не тримається.

— Я просто зараз чесний з тобою. Багато чоловіків цього не роблять. Хочеш час витратити на розмову?

— Так, — впевнено вона відповіла. — На чесну розмову, — швидко додала Севіль, дивлячись капітану прямісінько в очі, нижче погляд вона не мала сил опустити.

— Гаразд, — він відійшов від неї, а разом з ним і її дихання, яке вона затамувала на кілька секунд.

— Тож тебе стосунки не цікавлять? Принаймні зі мною.

— Так.

— На бал я зможу піти лише супроводжуючи тебе?

— Так.

— Наші заняття відновляться?

— Так.

— Ти ставитимешся до мене, так само як і до решти новобранців?

— Ні.

— Це через те, що я жінка?

— Так.

— Ти можеш щось сказати, окрім «так»?

— В нас залишилось трішки менш як двадцять хвилин, — він сів на край ліжка. — Коли ти переступиш поріг моєї кімнати, я б волів вдавати, що нічого не сталося й не повертатись до розмов, що відбулись у нас, коли ми перейшли на неофіційність. Але тобі це не вдасться, тож я тобі дозволю дати мені ляпас і вимістити гнів та закрити тему «симпатій, зізнань, почуттів»…

— Гаразд, але коли дати тобі ляпас, я сама вирішу, — Севіль покрокувала до дверей, сміливо відчиняючи їх. — Не забудьте капітане, що ви, дали дозвіл на ляпас. І ви мені вині. Двічі.

Севіль вийшла в коридор маючи на своєму тілі з одягу рукавиці та плед. Серце її шалено колотилося, а тіло пробирав мандраж, і зовсім не через те, що вона в такому вигляді стояла в крилі, де проживало купа викладачів. І навіть не через час, який ще лишився в капітана.

— Чому серед купи привабливих чоловіків в легіоні, потрібно було закохатись саме в капітана, — вона невдоволено бурмотіла собі під ніс, відкриваючи двері до власної кімнати, радіючи, що та була поруч. — Святий Купідон, що це таке?

***

Ален повернувся до кабінету капітана, біля якого стояв в очікувані, його старший брат. Трішки змучений недосипанням та далекою дорогою, та все ж Зоран мав забагато енергії, яку потрібно було чим скоріше кудись діти. Блазі-старший власне й відправив молодшого брата розбудити Райвеля, навмисне.

— Він прийде пізніше, — без ентузіазму промовив Ален. — Йому потрібен час, щоб закінчити певні справи… — язик в Алена не повертався назвати ім’я Севіль.

— Ці «певні справи» капітана, мають ім’я Севіль?

— Звідки ти знаєш?

— Бачив дещо вчора. Мав гадку, що помилився. Аж ніяк ні.

— Ти навмисне мене відіслав до нього?

— Так. Я виконував обов’язки «посланця».

— Не зрозумів, якого ще посланця, я, гадав ти був на місії.

— Севіль має прихильника, і той люб’язно їй надіслав велетенський горщик з квітами «Антуріум» майже в мій зріст. І це не капітан. Тож наявність дівчини в нашому легіоні зробить наше життя, дещо цікавішим.