- 20 -

Райвель за довгий час вперше прокинувся повністю відновленим у всіх сенсах і прокинувся він не один в ліжку, що було для нього знову ж таки вперше за тридцять один рік. Він ніколи не лишав жінок у своєму ліжку, ніколи з ними не засинав, не обіймав. Райвель завжди ставив партнерку до відома, чого він хоче і чого не хоче. Із Севіль складалось все інакше. Вона була інакшою, не простою його підлеглою, з якою він би міг по взаємності, трішки розважитись по суботніх вечорах, ні. Севіль була спадкоємицею трону, яку ображати не потрібно було. Він не збирався так далеко заходити, тож розплющивши очі, частково зненавидів себе за власні дії.

«Я побив всі рекорди негідності! Я цілком заслуговую на її майбутній гнів…»

Амстронг не збирався будувати стосунки з Одерштейн, не збирався подавати надію, не збирався з нею спати. Він понад усе не хотів їй розбивати серце. Знав, що в майбутньому йому це «агукнеться», особливо коли Севіль коронують і вона законно посяде на трон.  

Райвель перевів погляд на скуйовджене руде волосся Севіль,  що шовком розсипалось на подушці, плече, на якому сонячне сяйво виблискувало, а потім він поглянув на руки, на яких була понівечена шкіра.

«Подібні шрами лишає виключно магія вогню! — в середині Райвеля, все ненависно стислось. — Кому потрібно було мале дитя  так ненависно катувати вогнем?!»

 Йому конче потрібна була прихильність Севіль в якості правительки, і в жодному разі не її гнів. Трішки маніпуляцій не зашкодили б їй, але все вийшло у Райвеля із-під контролю, коли бажання жінки стало сильнішим за холодний здоровий глузд.

— Це була помилка, так? — звернулась Севіль, заставши його зненацька за розглядом її рубців. — Не відповідай, все у твоїх очах. І, будь ласка, не вдавай вигляду, що це не огидно, — вона потягнулась до столика, де лежали її рукавиці.

Без рукавиць вона відчувала себе надто оголеною, і йшлося зовсім не про тіло.  

— Не огидно, — щиро промовив Райвель. — Твої руки – прекрасні.

В його голові мелькнули картинки-спогади: як він в ночі стискав її долоні у своїх, міцно переплітаючись пальцями; як цілував кожен міліметр рубця; як всю ніч поглинав її магію, яка неконтрольовано вивільнялась, від його дотиків. Її емоції були пов’язані з магією.

— Твої слова все одно не змусять мене інакше думати. Це згадка, про мою неконтрольовану силу та наслідки, за які мені ніколи не виправити.

— Цілителі з легкістю можуть…

— Не можуть. Райвель, я спалила цілісінький будинок разом з матір’ю. Це найменша розплата за скоєне, — вона різко підвелась з ліжка, закутавшись в плед, залишивши на Райвелю тонку ковдру.

Вона не хотіла думати про його натреноване оголене тіло, від якого її кидало в жар, і зовсім не через те, що вона маг вогню. Амстронг був втіленням ідеальності, майже в усьому.

Він був причиною її сердечних хвилювань.

«Вона не знає…» — Райвель змовчав, не сказав Севіль, що власна магія не здатна завдати шкоди.

— Севіль, — він рефлекторно провів рукою по волоссю, змусивши її уважно дивитись на себе. — Те що сталося в ночі… я скористався твоїми почуттями, мене цікавило твоє тіло. Я не зміг вчасно зупинитись ні в кабінеті, ні в кімнаті.      

— Щось однозначно не так з чоловіками у цьому світі. — В горлі Севіль застрягла грудка образи, вона б розплакалась, але тільки гордовито розправила плечі. — Настане час і мені також буде потреба, тобою скористатись. Ти мені винен, щонайменше двічі.

— Двічі?! —  Останні її слова, змусили його посміхнутись. — Севіль, що саме ти рахуєш?

— Не поцілунки, так точно, — гнітюча атмосфера послабилась.

— Капітане Амстронг! В мене термінова для вас інформація.

Настійливий стукіт у двері відвернуло їхню увагу.

— Це Ален! — Севіль майже підскочила на місці, руками притискаючи плед ще міцніше до тіла, мов її спіймали на серйозній крадіжці.

— Сержант Блазі, зараз четверта ранку, — спокійно промовив Райвель, не відводячи очей з Севіль. На його губах була самовпевнена усмішка. — Термінова інформація може мене почекати годину?  — він зваблюючи провів язиком по верхній губі. — Півтори години? — перепитав капітан.

 Севіль зашарілася, мов до цього Райвель не бачив її оголеною та між ними нічого не відбулося в ночі.

— Ніяк ні, капітане! — Ален говорив чітко, мов читав якийсь устав. — Вчора вночі прибув старший лейтенант у супроводі Рована Енвуда, капітана Вогняного Аспіда. Також з ними прибула солдат – Івена Рейн. На додачу, вчора сталася бійка між новобранцями Асандром Ікасо та Едріком Енвудом, в друге.

Доповідь Алена змусила Райвеля швидко піднятись з ліжка, квапливо завернути ковдру кругом стегон та відчинити двері сержанту.

— Якого дідька, ти доповідаєш про бійку новобранців, лише зараз? — він був розлючений.

Ален на кілька секунд оторопів, зовсім не від напівроздягнутого капітана. Амстронг зрозумів свою помилку, швидко вийшовши в коридор й зачинивши за собою двері.

— Коли сталась в перше, я не хотів доповідати, бо це не була бійка, скоріш сутичка, з одним легким ударом,  — голос Алена став тихішим.