- 19 -

Севіль трішки нервувала, не через те що вона не мала косметики, якогось розкішного вбрання чи ідеальної зачіски. Вона звичайнісінька дівчина з притулку, в якої немає багатих батьків, які б спонсорували їй розкішне життя. Якщо не розкішне, то принаймні забезпечили всім необхідним.

Одерштейн прийшла з книгою та дитячим пледом, з цими ж речами й покинула заклад, який би мав забезпечити їй щасливе дитинство. Вона не нарікала, адже десь глибоко у свідомості розуміла, власна неконтрольована сила призвела до того, що вона мала. Сконцентрувавшись на жазі щасливого майбутнього і життя без болю, вона йшла вперед не зупиняючись. Ні сурові виховательки, які часто били по руках за кожну провину лозиною, ні правила жорсткі притулку, які змушували дітей самостійно вивчати магію, ні старші діти-забіяки, що знущались зі слабших – не зламали Севіль, яка засинала з думкою – «мамо, я все зможу, ти будеш мною пишатись».

Вона прийшла в легіон стати першокласним солдатом, проте не пам’ятала, коли вперше в неї з’явилась думка віднайти себе саме у військовій службі. Коли Севіль стала повнолітньою й повстало питання професії та місце в суспільстві, військова служба здалася чудовою альтернативою де її б навчили опановувати магію.

Одерштейн хотіла понад усе знайти друзів, закохатись, і щоб кохання було взаємним. Віднайти своє місце. Перешкоди розпочались відразу, як вона переступила поріг притулку, розпрощавшись з минулим. Замкнутість та решту емоцій які Севіль раніше пригнічувала, вирішила також лишити в минулому, й діяти так, як підказує серце.

Райвель Амстронг став її першою закоханістю. Він їй подобався навіть тоді, коли дратував. Між ними не було майже нічого романтичного, щоб могло виправдати її закоханість чи шалене серцебиття зі спітнілими долонями. Вона його практично не знала, але їй вистачило того короткого проміжку часу, щоб усвідомити – «Райвель причина моїй сердечних хвилювань».  Тому вечеряти з ним на одинці, Севіль сприймала як побачення. Навіть якщо це було зовсім не так, змусити інакше думати вона себе не могла.

Видихнувши, вона постукала у двері кабінету.

— Одерштейн, входьте вже. Досить свердлити поглядом мої двері. Не забули, я здатен відчувати магію.

Амстронг сидів розслаблено, тримаючи в руках сигарету. На невеличкому столику були підготовлені різні страви: м'ясо, риба, овочі, зелень, фрукти.

— Вибачте, — Севіль втратила всю впевненість, коли переступила поріг кабінету, й закрила двері за собою.  

—  Я не знаю ваших вподобань, тож страви різні.

— Я все їм.

— Чудово, — Амстронг поклав  недопалок до попільниці. — Сідайте, пригощайтесь, не соромтесь.

— Ви їсти не будете?

— Ні. Їжа була мотивом для зустрічі.

Севіль розгубилась від одкровення капітана, яке її застало зненацька.

— Дякую, тепер я цілковито втратила апетит.

— Поговорімо відверто, — Райвель з легкістю переходив з офіційного на особисте й навпаки, маневруючи вдало словами. — Не стій.

— Поговорімо, — від власних слів, її шкіра сала гусячою.

Вона сіла навпроти нього, до їжі так і не торкнувшись.

— Я дам тобі перепустку виключно на Жовтневий бал-маскарад з однією умовою. Звичайно якщо вона тебе влаштує.

— Що за умова?

— Ти будеш мене супроводжувати на цей бал.

— Не роби цього, — Севіль відвела погляд в сторону. — Не проси цього…

Її слова були не проханням, а скоріше благанням.

— Не робити, чого?! Чого не просити?! Я відповідаю за тебе і твою безпеку. Якщо з тобою щось станеться…

— Що може статися? В мене немає батьків, тож й звітувати немає кому.

— Ти не хочеш мене супроводжувати?

— Райвель, — вона промовила його ім’я, а всередині буквально все перевернулось, а кров закипіла. — Це знущання, — між ними вперше сталась відверта розмова за весь час їхнього знайомства. — Я тобі здаюсь дурним дівчам?!

— Я не зовсім тебе розумію. Що ти маєш на увазі під «знущанням»? Обґрунтуй свої слова.

— Ти мені подобаєшся, — слова Севіль були надто прямими. Надто інтимними. — Ти це знаєш. Я пообіцяла не перетинати межу, але супроводжувати тебе на бал, танцювати… — її голос став тихішим. — Обіймати, тримати за руку. Це тяжко. Ти ж дав чітко зрозуміти, що в мені не зацікавлений. Хоча я відчуваю інакше. Тож поясни мені свої дії. Бо я спантеличена.

Райвель не зводив очей з Севіль, з моменту її появи в кабінеті. Безглуздо було б виправдовуватись, й думати, що тіло його просто реагує на єдину представницю жіночої статті в легіону. Однозначно ні. Жодна дівчина раніше не викликала в нього пристрасне бажання, спрагу. Його власна магія бурлила в венах, і причина була цьому Севіль.

— Севіль, проблема в тому, що ти сприймаєш мою турботу як щось особисте.

Говорив Амстронг рівно, без жодного натяку на хвилювання чи зайві якісь емоції.

— Це не так?

— Не так.

— Я все вигадала? — її голос почав зрадницьке тремтіти.