- 18 -

Райвель надто часто помічав на собі закохані дівочі погляди. Помічав як старанно намагались привернути його увагу до себе різними методами, всіляке сподобатись могутньому та вродливому капітану легіона Фенікса. Всі без виключення, бачили в ньому вродливу зовнішність, його силу, здібності. Гонились за історіями про неперевершеного молодого амбіційного капітана та його статками.

Шанувальниці з легкістю зізнавались йому в почуттях, з легкістю підставляли губи для поцілунку, з легкістю готові були виконати будь-яке прохання Райвеля. Ніхто із зустрічних вельмишановних шанувальниць не намагався справді пізнати Райвеля Амстронга, відкинувши його звання капітана, родинні зв’язки з головнокомандувачем всіх легіонів королівства Вогню. Севіль йому здавалась такою ж, як решта шанувальниць, що з легкістю цілує, тому що бездумно закохалась.

Райвеля дратує, що Одерштейн кидає слова на вітер, не задумуючись над їх серйозністю, та й взагалі всі її дії, для нього бездумні. Йому хотілось би провести чітку межу в їхніх стосунках, пояснити єдиному дівчиську в його легіоні – реальність відрізняється від рожевих мрій про легке життя. Хотілось би, щоб Севіль ставилась до своїх почуттів серйозно й тоді б йому не прийшлося вдаватись до маніпуляцій. Він не той, хто буде використовувати когось заради своїх цілей, але ситуація й нинішні закони змушують Райвеля так діяти.

Амстронг не визнає й те, що рудоволосе дівчисько яке псує йому життя з моменту появи в легіоні, стає йому дійсно не байдужою. Не байдужою настільки, що він необдумано пішов розмовляти з претендентом на її руку та серце.

— Одерштейн, як ви себе почуваєте?

Райвель не дивиться на Севіль, совість не дозволяла. Опинившись на полігоні на одинці, в його голові починається дикий хаос, плутаючи всі думки.

— Чудово, капітане.

— Ваші рани вас не турбують?

— Аж ніяк, капітане.

— Одерштейн, за кілька днів, тріщини не заживають.

— Настій дуже добре допоміг. А ще я приймала пігулки які прописали для швидкого відновлення кісток. Вчора планово відвідала цілителя, сказав, що все гаразд. Я відновилась швидше, ніж це роблять інші. Мені навіть видали дозвіл на фізичне навантаження. Чекала вас, щоб узгодити розклад.

Севіль стримувала своє хвилювання. Емоції які вона відчувала до капітана, були чимось для неї новим, незрозумілим, цікавим. Райвель був її першою закоханістю. Холодний та вродливий вогняний маг який з легкістю зміг поглинути її магію, доторкнутись до її рук, не скривитись від огидних рубів. Для інших могло б здатись замало, але для Севіль стало достатньо, щоб закохатись до нестями в чоловіка, який зробив для неї більше, ніж все оточення в її житті після втрати мами.

— Дозвіл паперовий?

— Я знала що ви запитаєте, — вона дістала з кишені складений папірець, крізь який просвічувалась печатка цілителя.

— Гаразд-гаразд, але для вашої безпеки, на цей тиждень обійдемось без фізичних навантажень.

— Що тоді робити на полігоні? — Севіль розгублено оглянулась по сторонах.

— Дихати, пані Одерштейн.

— Дихати?

— Ви знову повторюєте за мною.

— Вибачте.

— Я спостерігав за вашою невмілою спробою спарингу з сержантом Блазі. Окрім ведення бою у вас шкутильгає – правильне дихання. Це може здатись дрібницею, але в запеклих двобоях які не є спарингами, а від результату залежить ваше життя, то саме правильне дихання допоможе вам зекономити та не розтратити весь магічний резерв за дві  хвилини.

— Правильне дихання.

— Саме так, Одерштейн.

— Поки ми не розпочали правильно дихати, можна особисте питання?

— Відколи це ви почали запитувати дозвіл, Одерштейн? — все ж Райвель поглянув на неї. — Що за особисте питання?

Севіль як і в першу їхню зустріч здавалась такою ж невиразною, тільки ось колір очей став насиченішим, погляд в якому палахкотіло полум’я, став гострішим. Навіть посмішка здавалась тепер інакшою.

— Я хочу піти на Жовтневий бал-маскарад.

— Одерштейн, це не запитання, це ствердження.

— Я маю певну проблему, яку в змозі вирішити лише ви, оскільки я  під вашим керівництвом...

— Одерштейн, забагато зайвих слів. Конкретику.

— Вихід у місто надається за перепусткою, яку звісно погоджують з батьками. Мені немає у кого погоджувати перепустку. Я само…

— В мене ви погоджуєте перепустку, — надто швидко промовив Райвель, не давши навіть договорити Севіль. — Я відповідаю й опікую вас повною мірою.

— Он воно як. А я й не знала.

— Старший лейтенант Блазі мусив вам розповісти про це, ще  в перший день.

— Скоріш за все я прослухала, — Севіль відчула незручність.

 В перший день було забагато інформації, більшість якої вона просто не сприйняла для запам’ятовування.

— Давайте зараз займемось навчанням, — командна інтонація капітана пом’якшилась. — Після всіх занять ви зайдете до мене в кабінет, ми повечеряємо й обговоримо всі ваші особисті питання. Згода?