- 16 -

Амадей Лундберг велично сидів на своєму законно успадкованому троні серед величної зали, де стіни прикрашені портретами всіх правлячих раніше королів. Його батько, дідусь, прадідусь, прапрадідусь – всі поважні королі сімейства Лундберг, чиї образи гордовито хизувалось династією успадкування та не перериванням родоводу. Гідність, пошана, сила, страх та купа решти награних масок які носили правителі його сімейства задля збереження трону. Лише портрет Амадея буде підписаний як – «імператор об’єднаних королівств». Він марив цим надписом, як тільки дізнався про маленьку дівчинку, яка успадкувала зовнішність своєї загиблої матері. Деметра – його палке та щире кохання, яке Амадей втратив через жагу влади та статусу, що нав’язували йому з малечку. Ніяких виправдань, часу, вчинків та слів – не буде достатньо, що заспокоїти власне сумління. Амадей надто пізно зрозумів свою похибку, яка чорною тіню лишила слід на ньому.

«Я зміню цей клятий світ, викоріню застарілі правила та ненависть, яка засіла глибоко в серцях. Деметро, я обіцяю тобі, наша Севіль буде вільною в усьому! Я об’єднаю всі королівства заради нашої донечки, яка в один прекрасний день відкриється світові як їхня імператриця!»

Імператор Лундберг поклявся на могилі коханої, що зробить все можливе і не можливе заради світлого й прекрасного майбутнього їхньої доньки – Севіль. Дівчинка, що була справжнісіньким доказом їхнього кохання – просто зобов’язана мати найщасливіше життя на яке тільки можна було вигадати.

Мрії про об’єднаний альянс, мир між магами різних стихій – здавалось рожевою хмаринкою, яку з роками було все тяжче і тяжче осягнути. Та зрештою він зміг отримати жадане. Закінчились війни, страждання, всі віднайшли рівновагу та спокій. Більше не існує переслідування магів зі змішаними стихіями.

Амадей зміг втілити всі свої забаганки, змусити гризуче сумління трішки послабити хватку, та дати йому бодай короткий час на спочинок. 

Пройшли роки, а помилки повторювались. Амадей знову наступив на ті ж граблі, що з Деметрою. Гонитва за владою та статусом ледь не призвела до фатальної похибки. Цього разу, ставки були надто великими. Амадей був зобов’язаний врятувати життя маленької донечки, використавши все і всіх. Аніда, яка дбала про Севіль загинула. Хвороба яка отруювала її легень дивним чином була причиною настойки, яку приписали Аніді як лікування. Наступним жахом стало – втрата доньки. Згорілий цілий будинок та крамниця вщент, не полишили жодних слідів про Севіль, лиш вчасно винесене мертве тіло Аніди, яке розкрило причину її смерті. Донька зникла, і Амадей гадки не мав – де, з ким, чи жива взагалі його Севіль.

Амадей впевнений був, що отруєння сестри покійної Деметри, було не випадковим. Він не міг відкрито шукати зниклу незаконно народжену доньку, і довірившись Бернару, єдиному другові, він відкрив свій секрет. Секрет який обіцяв забрати з собою в могилу не розкривши нікому, але обставини були не на його стороні. Бернар пообіцяв подбати про Севіль Одерштейн, натомість взявши обіцянку з Амадея, що той не наблизиться до доньки, доки та не стане повнолітньою.

Утримуючи на голові золоту корону, вага якої була не більше трьохсот грамів, Амадей через стільки років усвідомив справжню вагу та цінну корони.

— Як мені правильно вчинити, — він тримав в руках золотий вінець, періодично вертячи його. — Дати можливість самостійно вибрати обранця, чи ж повернути тебе на землі твоєї матері та тітки. Тоді б ти могла стати законною володаркою того, що належить тобі по праву. Севіль, тоді ти з легкістю зможеш претендувати на корону імператриці об’єднаних королівств. А можливо… ти не захочеш до Водяного королівства, станеш моєю спадкоємицею, спіймаєш стрілу Купідона і тоді ніхто не зможе тобі й слова сказати про змішану кров… і… Якось забагато всього.  Я навіть не знаю, чи захочеш ти цю кляту корону!

Амадей розлючено жбурнув золотий вінець, який гучно цокаючи по східцях, перекотився на гладку підлогу котячись до виходу із зали.

— Імператоре, — Бернар з легкістю зупинив кільце, що швидко наближалось до його ніг. — Не варто, — він нагнувся, обережно взявши золоту корону. — Це уособлення вашого статусу, влади… сили. Згадка, що всі ваші раніше допущені помилки, стали вашим могутнім досвідом, який ви перетворили на ось це, — Флесер продемонстрував ідеальну рівність вінця. — Не забувайте, що ваш тернистий шлях був заради тої, хто зараз намагається опанувати вогняний хаос незвіданої могутності.

— Бернаре, старий мій друже, — Амадей всміхнувся, але посмішка була сумною. — Чи варте це все було, того, що ми зараз маємо?

Імператор почувався розгубленим. Перед Флесерем на троні сидів молодий підліток, що збився зі свого шляху а не дорослий самодостатній чоловік, що керує десятками тисяч людей.

— Сам Купідон знає, — Беранр знизив печами. — Нам смертним не зрозуміти всіх витівок долі. Що вас так гнітить? Поділіться. — Бернар підійшов до східців, не кваплячись долаючи одну за іншою. — Тримайте, — він вручив корону Амадею.

— Донька мене турбує. Я все гадаю, чи було вірне рішення – відправити її до притулку. Чим більше я про це думаю, тим більше моє серце стискається. Я обіцяв її Диметрі, щасливе життя для нашої доньки, а вийшло все зовсім навпаки.

Амадей видихнув з тяжкістю, в його грудях сочилась незатягнута рана.

— Імператоре, колись ви дали мені обіцянку не шукати Севіль, не цікавитись її життям, не втручатись, повністю довіритись мені. Так, погоджуюсь, притулок не найкраще місця для щасливих спогадів дитинства. Але інакше не можна було, притулок був ліпшим місцем задля її безпеки. Нікому діла немає до сиріт по сьогоднішній день. Я вам нагадаю, до сьогодні не відомо хто випустив вогняну стрілу в корабель пані Деметри та підсунув отруйну настойку для пані Аніди, у вигляді ліків. Тільки так, Севіль могла лишитись живою та неушкодженою. Я особисто віддав вам щоденник кий вів, в її повноліття. Вона дуже здібна дівчинка, а ще неймовірно вродлива та добра.