- 12 -

Жодного дня від моменту появи Севіль Одерштейн в легіону Фенікса, не минуло спокійно для Райвеля Амстронга. Єдина спадкоємиця імператора та сімейства Лунберг; єдина представниця жіночої статі в легіоні Фенікса; єдина, хто не здатна контролювати полум’я; єдина, кого капітан особисто тренує та опікає; єдина, хто з легкістю поцілувала Райвеля. В Севіль поміщалось занадто багато – єдина. Певною мірою, Амстронг відчував щире співчуття Севіль, яка зовсім не мала гадки про своїх батьків, майбутнє яке її чекало у вигляді спадкоємиці імператорського трону. Йому однозначно було заборонено навіть думати, про фізичний контакт зі спадкоємицею сімейства Лунберг.

«Дізнавшись імператор про поцілунок, щоб мене чекала – смертна кара чи ж довічне ув’язнення?»

Райвель втрачав холодний, розсудливий розум, коли справа стосувалась Одерштейн. Надмірне піклування погіршило ситуацію Амстронга, в якого межа між обов’язком та власними почуттями стиралась. Він вперше за свої роки відчував потяг не лише фізично. Найгірші його побоювання здійснювались. Севіль симпатизувала йому в усіх проявах.

— Потрібно навідатись в місто, — Райвель кидає недопалок в сміттєвий кошик, відраз тягнучи за другою цигаркою —  Негайно розвіяти думки.

З появою дівчиська на території легіону, Райвель поховав надію та спроби припинення труїти свій організм цигарками та надмірним вживанням кави.

Він стояв на лоджії найвищої вежі, звідки відкривався кругозір на всю територію легіону. Вночі, це місце використовувалось для любителів астрономії, вивченню зірок, а в день чудово слугувало місцем відпочинку, спокою, внутрішнього балансу та спостереження за полігоном. Амстронг не зміг собі відмовити в нагляді за тренувальним боєм Севіль. Все мусило бути під його суровим контролем, тим паче за розкинутими щупальцями винограду, який обплів всю вежу та лоджію, капітана було не помітно. Він це чудово усвідомлював.

— Вона найслабша з усіх новобранців яких я тільки пам’ятаю за всю історію легіону, — Райвель не зводив очей з Севіль, — і одночасно наймогутніша.

Серце Амстронга неприємно защемило, коли Одерштейн пролетіла з добрий десяток метрів, вилетівши за межі полігону та зламавши гілля кущів. Райвель ледь стримав себе, щоб не кинутись в ту ж секунду до неї.

— Я колись собі таки підпишу, смертний вирок власноруч, — капітан стиснув зуби до оніміння, ледь приборкуючи внутрішній вихор гніву.  — Надіюсь вона собі нічого не зламала!

Амстронг покинув лоджію, плануючи невимушено пройти повз госпіталь.

— Капітане, — звернувся Бастіон Озо, відразу, щойно Райвель  спустився з вежі. — Прибула гостя із Вогняного Аспіда, просить з вами особистої зустрічі.

— Із Вогняного Аспіда?

— Так. Представилась як – Івена Рейн. Сказала, що має термінову інформацію, і передасть лише вам особисто.

— Запроси її в мій кабінет, я зараз підійду.

— Вона вже чекає біля вашого кабінету.

Райвель здивовано поглянув на підлеглого.

— Відмовилась увійти без вашої присутності, — швидко додав Бастіон, відповівши на німе питання капітана. — Гостя… дещо своєрідна.

— Це як зрозуміти?

— При зустрічі самі зрозумієте.

***

— Я одного не можу зрозуміти, — підтримуючи Севіль за руку, запитав Блазі, — чому ти не відбила атаку?

Від старшого по званню сержанта, тимчасового замісника Зорана – сліду не лишилось, Ален знову був звичним широко усміхненим парубком, з яким Севіль товаришувала.

—  Не могла. Мені бракує сил, — відверто зізналась Севіль.

— В якому сенсі? — Ален зупинився від подиву.

Сила, з якою Ален завдав удару, була мізерна. Навіть в тренувальному бою йому не хотілось завдати шкоди Севіль. За особистим наказом капітана, Ален  замінив Зорана на занятті, і мав прослідкувати з, щоб Одерштейн не отримала жодних ушкоджень. Ален викликався особисто стати суперником Севіль. Блазі зовсім не розраховував на результат у вигляді кілька тріснутих ребер Одерштейн та прикушений язик. Ситуація була незрозуміла йому, до абсурдності. Ален навіть думати не хотів, що станеться, коли дізнається капітан про ушкодження його підопічної.

— Я не можу самостійно… — Севіль припинила говорити, відволікшись на неймовірно вродливу молоду  жінку, яка стояла біля кабінету Амстронга. — Хто це така? — пошепки запитала Севіль не припиняючи розглядати незнайомку.

Незнайомка, на думку Севіль, мала до нудоти – ідеальну зовнішність: пишні форми, підтягнуте натреноване тіло, гладку шкіру, коротко стрижене хвилясте чорне волосся яке підкреслювало тендітну шию, гострі ключиці та глибоке декольте. Севіль вбачала окрім зовнішності спокусливий погляд, який привертав увагу не менш ніж її сідниці чи декольте.

«В неї надто багато розстебнутих верхніх ґудзиків! Це уніформа солдата чи…» — думки Одерштейн обірвав Блазі.

— Севіль, нам в іншу сторону!

Алену довелось злегка потягнути Севіль, щоб її увага зрештою перемкнулась на нього.

— Ти її знаєш? — не вгамовувалась вона.

— Ні. Тобі потрібно в шпиталь. Медик мусить тебе оглянути.