- 11 -

Рован не поспішаючи вдихав клубки туману змішаного з куривом власного полум'я, яке зникало. Магічної енергії в нього практично не лишилось. Він гадки не мав, чим обернулась сутичка з водяними магами. Енвуд був втомленим, його тіло норовило провалитись в сновидіння. Він до останнього не заплющував повіки вглядаючись в брудно-сіре забарвлення неба, з якого продовжували сипатись свинцеві пластівці снігу.

«Ще зарано для зими», — промайнуло в голові Рована.

— Ми живі, — тихо пробурмотів Зоран, перекотившись на спину. Він лежав поруч біля капітана.  — Живі! — він усміхнено ловив рукою крижані сніжинки, які танули від його дотику не перетворюючись на лід.

Блазі не вперше відправлявся на завдання, які могли коштувати йому життя; він маг, старший лейтенант, помічник капітана, та зрештою на всіх місіях був присутній Райвель. Поруч зі своїм капітаном за сумісництвом – друг, Зоран готовий померти без вагань, але не сьогодні, не в бійці проти водяних магів разом з чужим капітаном. Блазі не міг визнати, не кривлячи душею, що йому було за честь померти в сьогоднішній битві. Він не порушував статут бойового мага вогню, діяв в повну силу, без вагань; Рован був гідним свого звання, і все ж капітану Енвуд був не Амстронгом. Саме своєму капітану, свого легіону, Блазі відав душу й тіло, заприсягнувшись на вірність та службу.

— Чому ми живі?

Питання було до абсурдності безглуздим. Енвуд розумів, що знаходиться серед безлічі людських тіл; вони нікого не вбивали, принаймні навмисно – точно ні. Рован не відчував жодних емоцій – ні радості, що він живий, ні гніву, за невдачу. Сутичку було зупинено, але не їхнім підкріпленням. Капітан Вогняного Аспіда провалив завдання.

— Тут присутній спадкоємець королівської династії, — прокоментував Зоран, повільно піднімаючись на коліна. — Арвен  Одерштейн! Він єдиний маг води, якому підвладно змінювати агрегатний стан води з рідкого у твердий. Я допоможу вам піднятись, — Зоран схилився над капітаном, обережно беручи його під внутрішню частину плечового згину. Неозброєним оком було видно, що капітан отримав вивих плечового суглоба під час чаклування.

Щойно маги вогню вирівнялись, ставши впевнено на ноги, до них наближався молодий парубок років двадцяти п’яти, не більше. Він тримав ідеально-рівну поставу; навіть якщо Арвен був би одягнутим у звичайний одяг солдата, ходьба видала його королівський статус. Як і всі члени сімейства Одерштейн, Арвен мав темно-руде волосся, перенісся вкрите веснянками, зелений колір очей. Парубок не зберігав довжину волосся, як його батько та дідусь, повністю виголивши скроні лишивши на маківці звивисту густу чуприну, яка практично закривала його ліве око. Арвен був під два метри, мантія, що звивалась заді нього, додавала ще більшої кремезності.

Рован відразу зрозумів, спадкоємець з’явився не випадково у віддаленому місті Водяного королівства в парадному мундиру: чорний кітель та штани зі срібною ниткою; еполет* до якого кріпилась золотиста бахрома; берци які були майже до колін; сіра мантія із білою нашивкою повні місяця в середині якого спіраль.

 — Жахливе неподобство, — вимовив Арвен, ставши в метрі, від магів вогню. — Прийміть мої щирі вибачення, — спадкоємець зробив головою невеличкий поклін. — В цих місцях завжди стається велика кількість злочинів, грабунків, навіть вбивств. Вам пощастило, що мій екіпаж виявився неподалік.

— Неймовірно пощастило!

Рован не зводив очей зі спадкоємця, який підозрілим чином опинився в гущі обставин.

— Арвен Одерштейн, — парубок протягнув руку для знайомства, і відразу ж її прибрав. — Опустимо формальності. Ви поранені, вам терміново потрібно в госпіталь! До речі, а що маги вогню роблять на території королівства Води?

Арвен виглядав дуже молодо, навіть густа щетина не додавала йому віку. Проникливість, кмітливість приховувалась за милим обличчям спадкоємця.

— Рован Енвуд, капітан легіону – Вогняний Аспід, — він не вклонявся, повністю опираючись на підтримку старшого лейтенанта, — а це мій помічник Зоран Блазі, він з легіону Фенікса. Ми тут заради…

— Подарунку, — різко капітана перебив Зоран.

— Надто дорого вам міг обійтись подарунок, — всміхнувся Арвен. — Всіх правопорушників буде затримано. Допит ім. гарантований, а також путівка до в’язниці. Можете за це не хвилюватись.

— Маєте цілком рацію!

 Рован мовчав, довіривши бесіду Зорану.

— Придбали подарунок?

— Нажаль не встигли, — Блазі мав чудові акторські здібності. — В легіоні Фенікса за останні кілька років вперше з’явилась дівчина. Мій давній друг – капітан Енвуд, погодився допомогти з пошуками дарунка.

— І що ж за дарунок ви шукаєте? — Арвен уважно слідкував за магами вогню. — Може я вам зможу допомогти з пошуками, доки ваш давній друг відлежиться в госпіталі.

— Я шукаю квіти Антуріума. Їхнє природне середовище саме на території королівства Води.

 — Ми можемо самі впоратись, вам не варто напружуватись… — з вуст Рована потекла чергова цівка крові, в голові паморочилось.

— Негайно в шпиталь!

Енвуд втратив свідомість. Обличчя Арвена – останнє, що він запам’ятав.

***

Вересневою прохолодою навіть не пахло в повітрі. Севіль не кваплячись йшла до тренувального полігону, насолоджувалась ранніми теплими сонячними променями. Вечірні посиденьки та розмови з Аленом, її повністю підбадьорили, окрім застереження щодо капітана. З дитинства Севіль не любила, коли їй щось забороняли, відразу з’являлось бажання зробити все наперекір. Ставши дорослішою, нічого не змінилося. Вона для себе вирішила, що зі своєю закоханістю до капітана, розбереться сама, але після того, як опанує власну магію. Все ж пріоритет був в силі, а не в почуттях.