- 5 -

Чоловік елегантно поправив коричневий затертий плащ, насуваючи його ще більше на обличчя, нервово поглядаючи по сторонах. За ним не могли прослідкувати, але Амадей мусив бути на чеку. Він покинув палац таємно, подолавши підземні тунелі, вимастившись в трави полину для приглушення магії, та випив кілька склянок м’ятної води, щоб заблокувати магічні імпульси вогню. Амадей не міг допустити, що його маскування викрили. Не міг допустити, щоб за ним прослідкували імператорські радники та дізнались про його таємницю.

Підійшов до квіткової лавки, Амадей неквапливо увійшов, затримуючи погляд та любуючись різновидом екзотичних рослин та їхніми пахощами. Його тішила думка, що місце, де росте його донька, було охайним, естетичним, затишним та спокійним.

Хазяйка крамниці відразу з’явилась, щойно дзвінок над дверима пролунав.

— Амадей! — сердито зашипіла Аніда, складаючи руки в боки, просвердлюючи чоловіка невдоволеним поглядом. — Ти що тут робиш? Тобі не можна знаходитись тут! Тільки імператорських  вартових мені тут не вистачало!

Обличчя Аніди насупилось, її світле, схоже до сталі волосся, було зібране в тугий високий пучок, тільки кілька неслухняних пасм вибились із зачіски.

— Дай хоча б краєм ока поглянути на неї, — лагідно та з усмішкою промовив Амадей.

— Ні!

— Аніда, не будь такою суровою до мене!

— В нас є домовленість! Давай, не порушувати встановлені правила!

— Аніда, я благаю тебе, — чоловік схрестив руки в замок, впавши на коліна перед Одерштейн.

— Ти забрав у мене сестру, а тепер хочеш і племінницю? Нізащо в світі я не дозволю їй нашкодити! Досить з нашої сім’ї твого втручання! Забирайся!

— Мені прикро! Дуже прикро! Не було жодного дня, щоб я не згадував про Деметру!

— Твоя прикрість сестру мені не поверне!

Аніда була непорушна у своїх переконаннях.

— Я прийшов востаннє. Тільки подивитись, не заговорю. Обіцяю.

— Твої обіцянки для мене пусті!

Почувши крик, Севіль поквапилась спуститись до крамниці, де незнайомий чоловік стояв на колінах перед Анідою.

— Мамо, — вигукнула вона, — що цьому чоловіку потрібно?

— Доню, все гаразд, йди на верх, у свою кімнату.

— Він лиходій?

— Ні-ні. Попросив допомогти, збирається освідчитись своїй коханій.

— Як це романтично, — Севіль всміхнулась, після чого радісно заплескала в долоні. — Ви зможете! Вперед! — вона викрикнула голосно, після чого побігла, гучно тупцяючи ноженятами на східцях.

— Вона неймовірна, — тихо промовив Амадей, витираючи накотивши сльози. — Я так би хотів, щоб вона була поруч зі мною.

— Амадей і скільки б вона прожила поруч з тобою? Гадаєш радники дадуть їй спокій?

— Колись настане день і я її приведу в палац, вона займе своє законне місце на троні.

— Не будуй ілюзій. Ніколи твоя сім’я не дозволить сісти на трон бруднокровці. Твоїй сім’ї доведеться повністю зникнути або ж Севіль заволодіти по істині величною силою. Страх та сила, тільки це здатне змінити твоїх радників та їхніх прислужників. Забирайся з мого будинку, Амадей і більше ніколи не приходь, доки  я жива. Я хочу щоб в цієї дитини було нормальне, щасливе дитинство без замахів на життя та королівських почвар!

— Аніда, дякую тобі.

Амадей підвівся, після чого низько вклонився, виражаючи глибоку подяку та повагу жінці, яка взялася виховати племінницю як власну доньку жертвуючи своїм життям.

***

Амстронг просидів два дні біля ліжка Одерштейн. Його зовсім не забавляла ситуація, яка сталась з простого тренування, яке навіть не розпочалося. Жоден цілитель не зміг проаналізувати магічний резерв Севіль, ні її пульсуючи атаку, навіть з якою силою вона випустила свій вогонь. На його досвіду подібне було вперше. Поранений, знесилений чи навіть мертвий маг – цілителі могли проаналізувати та виявити магічні імпульси останніх атак, чи навпаки захисту. Імпульси Севіль були порожні, мов вона взагалі не чаклувала.

Райвель оступився, вчинив самовпевнено, не продумавши наслідки, які могли стати фатальними. Рідкісний дар поглинання сили, врятувало Райвеля так і пів легіону, які Одерштейн могла з легкістю знести із лиця землі навіть не моргнувши. Він не прислухався до Севіль та її слів про неконтрольовану магію, і за це поплатився. Згаяв би капітан трішки більше часу, і поглинати було б нічого.

Райвель відчув гостре гризіння совісті, втрату апетитну та зрештою сон. Цигарки та кава, якими він надмірно зловживав останні два дні аж ніяк не відобразились на його тілі. Він майже не відходив від ліжка Севіль. Амстронг сам не розумів до кінця, що його хвилювало більше – незвідана сила імператорської спадкоємиці чи її самопочуття та ментальне здоров’я.              

Коли повіки Севіль затремтіли, капітан видихну з полегшенням, лікувальні трави все ж допомагали.

— Я знаю, що ти прокинулась, — не зберігаючи субординацію, вимовив Райвель.  — Не прикидайся, що спиш.

 Севіль відкрила очі, похмуро поглянувши на капітана. З дводенною щетиною Райвель виглядав ще привабливіше, а от запах від нього йшов бридкий.  Навіть протяг свіжого повітря не допоміг вивітрити запах цигарок.