- 3 -

Севіль кілька разів покрутилась перед дзеркалом, форма легіону однозначно була їй до вподоби, навіть не дивлячись на тяжкі берци, які закривали пів коліна. Пошив одягу сів ідеально: темно-зелені штани комфортно заправлялись в високе взуття; біла футболка поверх якої надягався короткий піджак, з довгими рукавами та фіксацією на грудях, таким чином лишаючи щільно прилягаючий верх та вільну розлітайку внизу. Закріпивши беджик з ім’ям та фото на поясі, Севіль не кваплячись заплітала волосся в косу, оскільки час вона мала в запасі.

Життя розпочалось з чистого білого аркуша, ніякого прибирання, дратівливого бурмотання виховательок та гнітючої атмосфери. Легіон був щасливим білетом, хоча й мав мінус у вигляді хмурого капітана. Все що потрібно було Севіль, це докласти максимально зусиль, щоб подолати тримісячний випробувальний термін та офіційно вступити в ряди легіону. Вона поглянула на лекційні підручники, які принесли разом з уніформою:

— Зрештою якщо не зможу лишитись в легіоні, зможу завжди знайти роботу, — песимістично промовила Одерштейн.

Розклад Севіль починався з ранішньої зарядки яку вів Зоран Блазі. Знайоме обличчя викладала, який здавався добрим та шляхетним не допомагало Севіль позбутися хвилювання та  тривоги. Бути єдиною дівчиною, жити в крилі зі старшими по званню солдатами, мати привілейоване відношення ніколи не приносило порозуміння з тими, хто цього був позбавлений. В дитячому будинку завжди діти ненавиділи інших дітей, якім діставалась хоч краплина більше уваги вихователів чи ліпших подарунків.

Опинившись на полігоні, Севіль зрозуміла, що нервувала вона зовсім не даремно. Косі невдоволені погляди новобранців просвердлювали в ній дірки. Самі страшні очікування у вигляді глузування якогось зухвалого красунчика здійснились надто швидко.  

— Я гадав, що наявність в легіоні Фенікса – дівчини, якийсь тупий жарт, — хлопець звів брови, уважно розглядаючи дівчину. — Тепер на власні очі переконуюсь, що це не жарт… Севіль Одерштейн? — він прочитав її ім’я з пластикової картки.

Незнайомець мав спокійний і одночасно зухвалий вираз обличчя: надмірний погляд зелених очей; розсипана горстка дрібного ластовиння; коротка стрижка чорного волосся з білим пасмом на чубчику. Вираз його обличчя змінювався відповідно до змін на обличчі Севіль.

Практично все своє життя Одерштейн прожила в дитячому притулку де завжди сильніші глузували зі слабших. Їй вдавалось зберігати нейтралітет, щоб не вплутуватись в неприємності. Слабшим ніколи не перемоги сильніших. Вихователям було начхати на справедливість та рівноправність між дітьми. Це змусило Одерштейн переосмислити власне життя.

«Якщо зараз змовчу, все знову повториться! Легіон нічим не відрізнятиметься від притулку!»

Гіркі спогади де повно болю, жорстокості та несправедливості, в яких не було місця  щасливим.

  — В тебе якісь проблеми… — вона поглянула на його бейджик, — Едрік Енвуд? — схрестивши руки на грудях, Севіль приховала дрібне тремтіння рук.

— Жодних, — на обличчі Едріка з’явилась мила посмішка з ямочкою на лівій щоці. — Вітаю тебе, ти крута! — інтонація та ворожий тембр змінився на привітний. — Покажи їм всім, що дівчата можуть не гірше хлопців чаклувати та вибороти місце в найкращому легіоні королівства!

— Та-ак, — зніяковіло промовила Севіль.

— Що за балаган ви влаштували, — на полігону з’явився Блазі. — Маєте багато енергії, це чудово. Тому розпочнемо з п’ятдесяти  присідань, продовжимо п’ятнадцятихвилинною ходьбою навприсядки, а далі біг. Сім кілометрів без зупинки. На той випадок якщо комусь закортить зупинитись, ввечері після комендантської години під моїм пильним наглядом, залишиться на марафон бігу п’ятнадцяти кілометрів. Маг легіону Фенікса, повинен мати хороше натреноване тіло. Чого стали, розпочинайте!

На обличчі Севіль відбитися вся гама передчуття щемлячих м’язів. Вона займалась фізичним навантаженням, але очно не семикілометровим бігом та ходьбою навприсядки.

***

Пройшовши до лекційного залу, Севіль більше не відчувала нервування чи тривоги. Зрештою після  семикілометрового забігу, вона взагалі нічого не відчувала окрім задухи та тупого болю в ногах. Коли всі новобранці гуртом пішли приймати душ, то Севіль прийшлось підійматися сходами, яких виявилось достатньо щоб зненавидіти кожну східцю, і ледь не впасти перед порогом власної кімнати.

Зайнявши перше вільне місце, Севіль навіть не звернула увагу на сусідів своїх, і взагалі намагалась ні з ким не витримувати зорового контакту довше двох секунд. Сліпий би лише не помітив, що серед сотні нових солдатів, не було жодного, хто захотів з нею товаришувати добровільно. Всі, окрім Севіль як на підбір мали відмінне володіння магією, натреноване тіло.

В кабінет зайшов кремезний чоловік, складаючись буквально з м’язів. Світле волосся зав’язане в високий хвіст майже зливалось з його відтінком шкіри; за окулярами в тонкій оправі виднілись синього кольору очі. Під рукою він тримав підручник.

 — Ну що, п’явки зелені, почнемо пізнавальну лекцію! — чоловік кинув на стіл підручника, після чого взяв до рук крейду та підійшов до дошки, почавши на ній писати. — Стоп! — він різко зупинився, повертаючи голову на новобранців. — А ти ще хто? — майже прокричав він, зосередивши свій погляд на Севіль.

— Севіль Одерштейн.

В неї буквально перехопило дихання, викладач складав враження могутнього страшного розбійника, якого ввечері аж ніяк ніде не кортіло зустрічати. Він мав дивну манеру говору, поєднуючи це з високим тембром голосу.