Місто Діор розкинуло свої володіння на височині, об’єднуючи родючі поля з обривами, об які бились морські хвилі Смарагдового океану. Місто мало все задля процвітання: причал з різноманітними кораблями та човнами; багаті ринки з різноманітним вибором від морських делікатесів до свіжоспечених булочок. Проведення різних тематичних свят привертало чималу кількість туристів, а також краєвиди, якими жодне місто не могло більше порівнятись. Саме на околицях цього містечка був розташована замок легіону Фенікса, і під його юрисдикцію підпадало місто.
Райвель зупинився в кількох метрах від брами, збираючись з думками. Суровому капітану було до вподоби спостерігати за світанком, така здавалось дрібниця поліпшувала самопочуття і дарувала йому душевний спокій. Кілька днів назад Амстронг хотів позбавитись Одерштейн, будь-якими методами. Наразі в нього були зв’язані руки, він мусив опікати ненависне дівчисько. Вчити й не дати іншим членам легіону викинути її в океан, щонайменше.
Головний біль Райвеля не минав відтоді, коли до його рук потрапила анкета Севіль. Єдина дівчина за останні сто років, яка змогла скласти письмові екзамени й вразити судів. Якщо раніше він гадав, що дівчисько справді особливо обдарене магією, то тепер він розумів, що все було підкуплено.
Кожен рік до легіону Фенікса прибувало щонайменше сотня обдарованих магів, але не всім під силу пройти відбір. Райвелю потрібно було не лише залишити дівчисько в легіоні, але й подбати, щоб всі навколо повірили в її силу та вміння. Не важливо наявність справжніх її здібностей.
— Чому саме мені дістаються такі доручення?! — безнадійно видихнувши, він відкрив браму.
На ґанку його вже зачекався Зоран Блазі, який перебував в повному сум’ятті. Його помічник не відводив погляду з паперів в палітурці, гіпнотизуючи текст своїм поглядом. Зоран навіть не помітив присутності капітана.
Амстронг кілька секунд стояв мовчки, розглядаючи свою підопічну – руде волосся заплетене в довгу тонку косу, чорні шкіряні штани та жилетка під низом якої стирчала біла сорочка з короткими рукавами. Одерштейн не виглядала, навіть не була схожою на принцесу, чи ту, хто мав королівську кров. Єдиним, що в зовнішності Севіль було цікавим для Райвеля, це довгі її рукавиці, які закривали шкіру до ліктів.
Амстронг механічно провів рукою по волоссю, зачісуючи пальцями його назад. Він так завжди робив, коли стримував емоції або був не в гуморі.
— Зоран, це не помилка.
Здивування закарбувалось на округлому обличчі Блазі. Широкі брови Зорана буквально підскочили вверх, а пухлі губи витягнулись в трубочку. Райвель вперше бачив як темний відтінок шкіри помічника, покрився рум’янцем в присутності рудоволосої дівчини. Амстронг закотив очі, найгірші його побоювання вже починали збуватись. Одерштейн була ходячим магнітом для привернення уваги.
— Старший лейтенант Блазі! — чітко вимовив Райвель статус помічника. — Ви їй розкажете й покажете що тут і як, чи мені цим зайнятись?
— Ні капітане, — різко випроставшись, промовив Блазі. — Можете на мене покластись.
Краєм ока, Севіль оцінювала очевидну різницю у віці Зорана та Райвеля, але не насмілилась повністю підняти погляд, щоб роздивитися капітана.
— Севіль Одерштейн, я так багато чула про вас, ви ж капітан легіону…
Одерштейн протягнула руку для знайомства, тримаючи погляд на рівні грудей Амстронга.
— Райвель Амстронг, — він проігнорував її протягнуту руку. — Зоран проведе вам екскурсію з всіма поясненнями наших правил. Поселиш її в останню кімнату, та що в правому крилі.
— Та, що знаходиться поруч біля вашої?
— Так.
Амстронг більше нічого не промовив, направившись відразу до свого кабінету. Йому однозначно потрібно було все ще раз проаналізувати.
— Він не завжди такий грубий, — м’яко промовив Зоран, дивлячись в спину капітану. — Я голова всіх новобранців, ти прибула дещо пізніше чим решта. По правді, я гадав, твої документи це помилка.
— По правді, я також на це сподівалась, — чесно зізналась Севіль, тяжко здихаючи.
— Ти перша, на моїй пам’яті, хто не хотів до Фенікса… але ти й перша дівчина за остані сто років.
— Сама не розумію як так сталось.
— Що маємо те маємо, тому давай все ж я тобі покажу тут все. Почнемо прямісінько звідси, — Зоран посміхнувся.
Він почував себе в присутності Севіль підлітком, хоча й був за неї вдвічі старший. Блазі відвик від спілкування з молодими дівчатами-магами, а можливо справа була в чарівній енергетиці, яку випромінювала дівчина. Одерштейн була не дуже красномовною, вона все уважно розглядала, слухала й обходилась мінімальними фразами.
— Колись цей замок слугував літньою резиденцією для імператора та його родини. Через те, що столиця далеко знаходиться від цього місця, і незручність дороги, призвело, що територію віддали для легіону. Це ідеальне місце для тренувань, навчання і решти життя. Ось вся ця територія, — Зоран вказав рукою від брами до головного входу в замок, — тут щодня о шостій вечора стрій-колона всіх членів легіону, інколи навіть новачків. Знаєш, що таке стрій-колоною? По очах бачу, що ні. Якщо коротко, солдати стають потилицею один за одним на дистанції витягнутої руки. По команді, певні члени легіону в небо випускають вогонь, формуючи фенікса. Видовище ще те, особливо якщо небо має малиновий відтінок. Цей ритуал – пошана, тих кого вже немає з нами. Пройдемо далі.
#2062 в Любовні романи
#503 в Любовне фентезі
#547 в Фентезі
#91 в Бойове фентезі
Відредаговано: 06.02.2023