Пролог

Не було жодного дня, щоб Амадей Лундберг не думав про Деметру Одерштейн. Перше його кохання, яке залишило глибокі рани на серці, які не затягнулись під плином часу. Найболючіша помилка в його житті, яку він собі не може пробачити протягом двадцяти трьох років.

 У двадцять п’ять Амадей смиренно прийняв витівки долі, заспокоюючи свою совість – завжди приходиться чимось жертвувати для блаженної цілі. Він засвоює урок на все життя – кожна його дія, обов’язково має наслідки. Він під прицілом не лише свого народу, але й імператорських радників, які чекають моменту звернення династії Лундберг. Так завжди було з всіма спадкоємицями трону, і він не був виключенням.

Коли Амадею виповнилось сорок вісім, він переглядає свої погляди та старовинні звичаї, які забороняють стосунки між магами різних стихій. Уклавши мир між чотирма королівствами, він стає першим імператором в історії, який зміг закінчити сторічну війну та об'єднати королівства різних стихій.

Амадей ніколи й нікому не розповість про Деметру, ту, котра забрала його серце з собою в могилу. Не розповість про жінку, яка подарувала йому доньку, життя якої для нього цінніше власного.

Амадей знав, рано чи пізно вона заявить про себе всьому світову, але не думав, що цей день настане так швидко.

***

— Райвель Амстронг – капітан легіону «Фенікс», особистою персоною в моєму кабінеті. Таке не щодня трапляється. Маєте нагальну справу?

Капітан був одягнутий в цивільний одяг, а плащ приховував його воєнний статус.

— Бернар Феслер, — Райвель схилив голову в пошані. —  Вітаю вас, старший головнокомандувач. Перепрошую за несподіваний візит.

— Проходьте, не соромтесь, — чоловік середніх літ вказав рукою на сусідній диван. — Чаю?

Зовнішність Феслер була оманливою, він носив невеличкі круглі окуляри які завжди звисали на самому кінчику носа, мав низький зріст та округлий живіт на якому випирали ґудзики. Коротко стрижене сиве волосся, та два золоті кільця в лівому вусі, які говорили про його статус воєнного.

— Дякую, мушу відмовитись. Маю мало часу.

— Ви подолали таку відстань, здається ваше розташування не надто близьке до головного офісу. На вашому обличчі занепокоєння, його викликано часом не через вашу нову підопічну?

— Пане Феслере, ви  як завжди дуже проникливі. Існування молодої претендентки в легіон Фенікса, дещо приносить дискомфорт… — Райвель на кілька секунд змовк, підбираючи правильність слів. — Севіль Одерштейн не місце в легіоні. Ви знали мою думку про розподіл новобранців з самого початку.

— Знав-знав, — чоловік потер коротку сиву щетину, що вкривала його бороду, — а ще, ми обоє знаємо, що ваша поведінка як капітана, є неприйнятною.

— В легіоні Фенікса не було жінок останні сто років!

— Ну от, рідкісний випадок, — спокійно промовив головнокомандувач. — Ви ж самі розумієте, цінність її дару – велика. Хто, як не легіон Фенікса і в тому числі ви – Райвель, здатен навчити контролювати силу. Тим паче відколи ви так упереджено відноситесь до магів жіночої статі?

— Я не нянька! Легіон створений…

— Не драматизуйте, капітане. Я знаю для чого створений легіон і його функціонал. Будьте поблажливіше до неї, врешті-решт Севіль незаконна донька нашого імператора. Це таємниця! — останнє чоловік наголосив. — Сказав на той випадок, якщо вам, Райвель здумається втнути якусь дурницю.

— Тобто, вона все ж не звичайне дівчисько з притулку.

— Не звичайне, — повторив чоловік. — Імператор виказав прохання, щоб про Севіль подбали. Якнайкраще. Ціною життя захистити, якщо виникне потреба.

— Тому я зобов’язаний закрити очі на все, і смиренно прийняти її в легіон. Відібрати місце в кандидата, який цього більше вартий? — Райвель схрестив руки на грудях, невдоволений становищем ситуації.

— Можливо все саме так. Ваш обов’язок, як капітана чи няньки, без різниці, але вона мусить навчитись контролювати свій хаос саме в Феніксі. Амадей хоче представити Севіль всім королівствам в день Купідона.

— Чи не забагато ви мені розповіли інформації?

— Ні, Райвель. Якби ти до мене не прийшов сьогодні, я б сам тебе навідав. Якоюсь мірою, Севіль також вигідна і для тебе, — Бернар більше не говорив офіційно. — Колись, ти також був звичайнісіньким хлоп’ям з притулку, і де ти зараз?

— Головнокомандувач, я не розумію хід ваших думок.

— Синку, час прийде, зрозумієш.

— Ви знаєте, чому імператор вирішив представити Одерштейн в день закоханих?

— Може причина в стрілах Купідона, — чоловік знизив плечима, — а може й ні. Тільки імператор знає відповідь на твоє питання.

— Наш імператор не жалкує навіть власної доньки. Хіба,  це не найгірша участь, яку лише можна придумати для власної доньки?! Безтями закохатись і отримати стрілу Купідона.

— Синку, — Бернар перейшов остаточно на особисте, — кохання то могутня сила, нічого з цим не вдієш. Як буде, так і буде. Не нам з тобою вирішувати.