Розділ 3. Доленосна зустріч.

   Фред лежав на землі обличчям вниз. Він відчував навколишній простір, але не розумів де знаходиться. До болю від опіків він вже звик, але зненацька відчув якийсь інший біль...
Виявляється його дзьобали ворони, вони полюбляли сире м'ясо, та облітаючи ліс шукали його. Ворони вже багато століть були тотемними тваринами клану птахів, та дуже пишалися цим. Вони
були дуже пихатими пліткарками. Облітаючи місто збирали чутки про все і всіх, та доносили їх Августо. А зараз вони зупинилися аби посмакувати плотью Фреда. Фред пам'ятав дятька Августо.
Як він погрожував йому, як він постійно злився на нього. Потім Фред досяг двадцятиодного року, Августо зняв з ньго одяг та кинув Фреда в окріп. Фред не так уявляв церемонію зняття одягу...
 Фред пам'ятає як Августо вчепився в нього, вираз його обличча. Далі пекучий біль, спека. Потім Августо схопив Фреда, та полетів з ним кудись.
   Фред відчув як холод трохи полегшив біль, але біль від опіків змінився білем від нещадного дзьобання птахами. Фред не розумів що з ним відбувається. Він не розумів чому з ним це
відбувається, та чому птахи такі злі. Він не міг поворухнутися, йому більше нічого не лишалося окрім того щоб просто лежати, та терпіти. Дерева жадібно шукали нову жертву, але Фреда вони 
не чіпали. На ранок Фред відчув чиюсь присутність, якесь дуже дивне створіння. То була дівчина, надзвичайно сильна дівчина, але в той же час ніжна. Від неї пахло смертю і водночас 
життям. Вона відігнала ворон, закинула напівживого Фреда на плече, та понесла кудись. Фред був враженний її силою, йому було цікавао як вона виглядає, але він не міг розплющити очі...

 Того ранку Агнес прокинулась, та пішла на полювання, щоб зібрати матеріал для таксидермічної колекції. Вона завжди берегла ресурси лісу і впольовувала тільки потрібних їй тварин. Вона навіть рослини зайвий раз не чіпала і завжди дбала про добробут лісу. Тому він її доброзичливо приймав. Але замість класичного полювання знайшла тіло Фреда, котре нещадно дзьобали ворони.
  -З цього вийде класне опудало, або скелет.
Подумала Агнес. Вона відігнала ворон, закинула Фреда на плече,та понесла до дому. 

  Оглянувши Фреда в лабораторії Агнес зрозуміла що він живий, просто знаходиться в комі. Вона вперше бачила представника клану Птахів Браун-Сміт. Її дуже вразила людська рука Фреда.
  -Що ти робив в лісі? Чому в тебе все тіло обпечене? Хто це з тобою зробив? Подумки запитувала Агнес. Вона довго розглядала Фреда. Він був трохи меньшим, та нижчим за інших представників
клану. Фред мав ноги як у крука, торс більш наближений до людського, але трохи видовжений вперед як у птахів. Голова в нього ідентична до крука, великий дзьоб, та дуже добрий вираз обличчя. Ще
від клану Птахів його відрізняло м'яке, гладеньке пір'ячко чорного кольору, що охайно вкладалося одне на одне. Щоправда до опіків. Але найбільше її вразило те що ліве крило в нього 
звичайне, довжиною трохи нижче колін, як у всіх з клану Птахів. А замість правого людська рука. Справжня людська рука, от тільки пальців було чотири, але з нігтями. Агнес з дитинства вивчала медицину, але з таким ще ніколи не стикалася.
-А що якби ми мали бути ішими? Якими б ми були?...
Тихо промовила Агнес. Вона обробила та перв'язала йому рани, нанесла настоянку для лікування опіків. Від тепер догляд за Фредом став її щоденним обов'язком. Вона регулярно наносила настоянки 
трав на його рани, робила перев'язки, змінювала йому постіль. Їй подобалось це, вона з нетерпінням очікувала на пробудження Фреда. І водночас вона дуже сильно боялась цього, через 
соціофобію. Вона не могла зрозуміти своє відношення до Фреда. Він був наче чужий для неї і водночас дуже близький. Вона з ним зовсім не знайома, але наче відчувала його настрій. Агнес 
говорила з ним, розповідала як пройшов її день, та своє минуле. І він її чув. Попри те що Фред не бачив Агнес, він вже знав як вона виглядає. Від тоді як Фред впав в кому, його відчуття навколишньго світу сильно загострилися. Він відкрив для себе багато нових запахів, та звуків. Фред також відчував Агнес, її настрій. "В один день від неї пахло полем, рослинами, життям. А в інший силою, страхом, смертью. Як таке можливо? Цікаво моє уявлення про її зовнішність співпадає з реальністью? Хоча яка різниця, вона прекрасна з будь-якою зовнішністю. Цікаво, що вона думає про мою ваду? Ця штука замість крила нікому не подобається. Від неї одні проблеми... Скоріш за все їй огидна моя зовнішність... Хоча тоді б вона лишила мене там, вона ж незабов'язана доглядати мене. Як же мені кортить як найшвидше розплющити очі, та побачити її." думав Фред. 

     Фред кожного дня щосили намагався розплющити очі, але в ньго нічого не виходило. Він був наче замкнутим у власному тілі. І оного ранку Фред неочікувано побачив перед собою полицю з черепами. В ньго вийшло вийти з коми, проте
встати з софи він не зміг, бо за пів року коми, його м'язи сильно ослабли. Тим часом Агнес була в лісі, вона збирала трави, щоб ввечері зробити нову порцію ліків для Фреда. Агнес наче щось
тягнуло до дому, зазвичай після збору трав вона ще довго бродить, оглядаючи околиці лісу. А цього разу вона взяла все необхідне, та попрямувала до дому. Зайшовши в лабораторію вона не 
одразу помітила що Фред отямився, бо софа на якій він лежав знаходилася в дуже затишній зоні лабораторії, огляд якої перешкоджали полиці з книгами. Поки Агнес возилася з травами, роблячи 
настоянки, Фред з цікавістью оглядав колекцію черепів, що знаходилася навпроти нього. Він знав шо скоро Агнес підійде до нього, аби оглянути. Останнім часом вона робила це двічі на день.
Вранці, коли вона підходила, Фред зробив вигляд що досі в комі, бо хотів більш яскраво відчути її дотики... І він дочекався, Агнес підійшла до нього, з настоянкою що пом'якшує рубці. Фред знову 
заплющив очі, але цьго разу його видало прискорене серцебиття, що не характерно для антропоморфного який знаходиться в комі. Агнес зомліла. Від розуміння того що Фред отямився їй стало лячно, вона важко дихала, наче в її горлі був ком що заважав вдихати, та видихати повітря. І тут зненацька Фред розплющив очі, Агнес злякалася, вибігла з лабораторії, сховалася в своїй кімнаті під ліжком, та почала плакати. Фред був розгубленний, та не розумів що відбувається. В той час як Агнес просто ненавиділа себе за свою соціофобію, вона лікар і не має права кидати так свого пацієнта. Але поки що нічого не може з цим зробити. Через деякий час Агнес трохи опонувала свої емоції, та повернулася в лабораторію. Вона підійшла до Фреда, та подивилася
на ньго, Фред подивився на неї.
-Ти теж антропоморфна? 
Спитав він, ледь чутним голосом. Йому було важко говорити.
-Ти що вперше антропоморфну побачив?
-Так, я окрім птахів нікого не бачив.
-Пощастіло...
-Взагаліто недуже. Я зовсім нічого не знаю про навколишній світ. Окрім своєї кімнати нічого не бачив. Я не мав народитися, та не мав вижити.
-Стривай! В Птахів завжди найкращі вчителі. Вони з покоління в покоління найрозумніші з усіх антропоморфних.
-Так, тільки це стосується лише літаючих птахів...
-А як тебе звати?
-Фред.
-Птаха Фредерік Браун-сміт. Звучить гарно. Ти перший? Я не пом'ятаю щоб в клану Птахів були Фреди.
-Я перший і єдиний Фред. Не називай мене Птаха Фредерік Браун-сміт. Я просто Птаха Фред.
-Мене звати Агнес Шнайдер. Іноді мені теж здається що я мала бути іншою...
-Ти злякалася через це? 
Спитав Фред, вказавши поглядом на руку.
-Ні, я просто ніколи, нічого хорошого не очікую...
-Співчуваю! Я завжди очікую на щось хороше, от тільки нічого хорошого зі мною не трапляється...
-Я приготую вечерю, завтра розпочнемо вправи для того щоб ти якнайшвидше повернувся до звичного життя.
Тихо промовила Агнес. Вона вийшла з лабороаторії, та пішла на кухню. Агнес приготувала салат з листя мухоловки, шо мали смак м'яса. Пюре з листя лотосу, та відкрила консерву пом'якшених зубів
шампіньйонів у власному соку п'ятирічної витримки. Та пішла до Фреда. Вона допомогла йому сісти. Це було доволі вожко, їй лячно контактувати з антропоморфними. Агнес почала його годувати.
Це також було нелегко, птахи незвикли їсти ложкою. Фред постійно впускав їжу, дуже повільно все пережовував. Це було весело, вони сміялися. Агнес розповідала йому про продукти, як і що вона готує. Про харчові звички її родини. Вона потроху звикала до Фреда, та на деякий час забула про свої страхи.
Аж поки Фред не спитав.
-Ти часто спілкуєшся з родиною? 
-Ні, я майже десять років не бачила їх... А що?
Сказала Агнес, та відвела погляд.
-Я своїх взагалі не знаю, вони померли. Мені здається що в мене є сестра, але я не впевнений в цьому. Бо погано пам'ятаю її...
- Хто і навіщо це з тобою зробив?
Фред відвів погляд від неї, а потім промовив:
- Яка різниця? Той хто це зробив, напевно думає що я вже мертвий. 
Давай я відведу тебе до дому.
-Ні, я Птаха Фред. І в мене немає дому...
Агнес все зрозуміла, свого часу вона також відріклася від родини, через те що надто відрізнялася від них, хоча батьків любить. 
-Добре, тоді лишайся, потім щось вигадаємо.
Сказала Агнес, та вийшла з лабораторії. Вечір вона провела в сльзах, згадуючи батьків, та минуле життя. А Фред тим часом думав тільки про загадкову Агнес...