Глава сорокова Пробудження

На кухонній плиті, малюк чув, вже бурхають у літровому кухлі бабусині бігуді, свистить чайник і бурчить жовтоока яєчня.

Потягнувши носом повітря, Яшка прокинувся – і тут показала себе його слабинка щодо їжі. Малюк позіхнув, відкинув ковдру, але вставати не поспішав. Витягнувшись солдатиком, він лежав і дивився, як мама відсмикнула штору і неквапливо з маленької зеленої лійки поливає свою улюблену герань.

– Так-так… Отже, вікно ціле… – дійшов висновку хлопчик і, кинувши погляд на антресолі, де мирно собі висіла біла пластмасова вішалка з його дитсадковим костюмом, зазначив: – І вішалка нікуди не падала. То що це виходить? Виходить, все, що зі мною сталося, було несправжнім? Це все було всього лише сном?

– Що? – запитала мама, і Яшка на секунду злякався, що вона вміє читати його думки. – Ти ще в ліжку?

Бабуся, що встигла вже накрутити волосся на бігуді, крикнула онукові з коридору:

– Бігом у ванну, конопатише! Адже запізнишся!

– Іду… Іду вже… – Яшка неохоче сповз із ліжка на підлогу.

У капці свої він не попав, тому, махнувши на них рукою, босоніж побрів коридором на зустріч із зубною щіткою та запашним дитячим милом.

– Раз, два, три, чотири, п'ять, сім, вісім… тьху!.. шість, сім, вісім… – за звичкою рахував малюк кроки, розраховуючи навіщось відстань від дверей своєї кімнати до умивальника.

Тато, намагаючись підбадьорити сина, який, як він знав, не любив вставати рано, басом протрубив із кухні:

– Єрмолаєвський привіт! Тричі ура! Ура! Ура! Ура!

– Ур-а-а-а… – пискляво протягнув Яшка вже із ванної.

Побачивши там Барсика, що клубочком згорнувся на пральній машині, хлопчик привітався і з ним:

– Вітаю Вас, Ваша вусатосте!

– Мяу-у-у! – відповів Таємний Радник Барсеніус, ліниво розплющивши одне око.

Брум-ру-ру… – продовжив діалог замість Яшки його шлунок. Як завжди вранці, він випрошував вже свою частку бутерброда із сиром.

Прислухаючись до шлункових трелей, малюк подумав: «Виходить, я так і не поласував малинкою з пенькової галявини, бджолиним медом, морозивом у машині бажань, я не пив апельсинового соку на вафельній пристані, не лизав карамельний човен, не пригощався смаколиками на молочній фермі, не куштував цукіні із цукатами, чебуреки, шоколад, щербет?.. Але це також значить, що я не з'їв і недогризок сухарика, який приховав у своїй кишені заради такого ось, як цей, випадку!?»

Хлопчик вирішив перевірити свою теорію і вивернув кишені піжами. Сухарика там не було – тільки прим'ята жовто-бура квітка м'яко впала на килимок.

– Оце так! Звідки це взялося?! – здивувався Яшка.

Він сів навпочіпки, щоб краще розглянути знахідку. Кіт, зістрибнувши з машинки, обнюхував пелюстки і хвостом своїм лоскотав Яшкин ніс.

– Мяв-мяв… – оксамитово співала киця, по-своєму пояснюючи щось хлопчику.

– Краплинки крові… Сонце припекло… – шепотів малюк, згадуючи. Повернувшись до дзеркала, з якого за ним спостерігав, посміхаючись, бузковий Янгол, він таки вирішив: – Ні, це був не сон!