Глава тридцять шоста Хочеш стати «золотим» хлопчиком?

– Нам нема про що з тобою говорити, – заперечив малюк. – Звільни моїх друзів і припини свої спроби знищити королівство. Прибери темряву!

– Стоп! Стоп! Стоп! – перебила його Стара. – Ти сказав – мої спроби? Поправка! Антресолія вмирає, тому що люди припинили вірити в диво. І хіба в цьому моя вина? Я лише скористалася ситуацією. Я – сміттяр, який спалює сміття. Все, що відбувається, мало статися. Так чи інакше, Антресолія загине. Яка тобі різниця, коли і у який спосіб, якщо результат все одно один?

– Неправда! Неправда! Це все брехня! – сперечався Яшка і до болю мотав головою. – Не всі такі безсердечні, як ти! Я не такий! Я вірю в диво, в бабусині казки, в добрі сни!!!

– Ти ж ще зовсім маленький, – по-лисячі примружившись, переконувала Відьма. – Це зараз ти так говориш. Але пройде час і, повір, зовсім небагато часу, і ти забудеш про казки і припинеш бачити добрі сни. І на місце порожнім фантазіям прийдуть зовсім інші інтереси. Інакше жити буде занадто боляче...

– Але якщо не вірити і не мріяти, що залишається тоді людині? – ледь не плачучи, запитав малюк.

– Гроші! На них можна купити все! Навіщо фантазувати і бути голодним? Адже на ситий шлунок міцніше спиться?!! Люди хотіли, хочуть і завжди будуть хотіти грошей. Людські серця продажні, а гроші – вічно ходовий товар. Хочеш, я дам тобі багато грошей? Гори золота, хочеш, подарую тобі? Зроблю сім'ю твою найбагатшою в світі? Твої бабуся і дідусь нічого не будуть потребувати. Батькам не потрібно буде працювати, і весь свій час вони приділятимуть тільки тобі. Ти забудеш про дитячий садок, і ніхто не наважиться покарати тебе! І не потрібно вчитися читати і писати, адже за гроші це зробити можуть інші! Будь-яка іграшка, будь-яка насолода будуть твоїми! Та що там – ти будеш володіти кондитерськими фабриками, заводами з виробництва іграшок та парками розваг! Всі атракціони, всі каруселі – тільки для Яші Єрмолаєва! Хіба це не чудово – бути «золотим» хлопчиком?!!

Сказати, що солодкі обіцянки Чаклунки не заморочили голову Яшки – все одно, що сказати неправду. Перед його очима замиготіли-закружляли медово-липкі образи різних задоволень, які вельми можуть підсолодити життя людині, навіть такій маленькій, як Яшка. Хлопчик уявив собі, що йому не потрібно вставати рано вранці, під наглядом чистити зуби, одягатися і з ревом йти до дитячого садка, там їсти несмачну манну кашу, грудки якої застряють в горлі, потім вистоювати покарання в кутку або на кухні, тому що так веліла не в міру сувора Галина Сидорівна, а після прикидатися, що спиш під час «тихої» години, коли спати зовсім не хочеться, і відчувати, як німіють під правою щокою складені човником долоньки.

– Не варто згадувати те, чого не хочеться, – думай про те, що ти хочеш мати, – шепотіла Стара Яшці на вухо.

– Смажені пиріжки зі смородиновою начинкою, які, якщо їх надкусити, пускають по підборіддю солодкий бордовий сік! – облизуючись, почав згадувати малюк свої улюблені ласощі. – Пиріг з яблуками, присипаний цукровою пудрою, шоколадна глазур окремо від торта, злита спеціально для хлопчика в чашку упереміш з колотими волоськими горіхами, пузаті сирники зі сметаною, солодко-кислі вишні, консервовані абрикоси, картопляні деруни, велика миска нарізаних помідорів з сіллю і перцем і... Скільки ж всякого і різного можна поставити проти бридкої манної каші?!!

А Чаклунка все нашіптувала:

– Ти зможеш їсти і пити, що хочеш, робити, що хочеш, гуляти, коли і де хочеш, і ніхто не матиме права тобі заборонити! Правила не потрібні, коли є гроші!

– І гидкий Вовка поверне жука-рогатуна і сірникову коробку! – все захоплюючись, думав малюк. – А Галина Сидорівна буде мити посуд і спати після обіду, а коли захоче до туалету, буде у нього, у Яшки, питати на це дозволу, і він, хитаючи головою, почне вичитувати, що потрібно спати і не балуватися. А вечорами він заборонить дорослим дивитися серіали. Замість цього вони сидітимуть в своїх кімнатах і рівно о дев'ятій вечора ляжуть спати. Він буде залишати пластилін, де захоче, а мама, відколупуючи його зі шаф або своїх капців, буде тільки посміхатися...

– Ну-ну! – підбадьорювала хлопчика Відьма. – Так ти, я подивлюся, згоден? Можна складати договір?

– Так... – по-дурному посміхаючись, кивнув малюк. Він вже уявляв, як покарає батьків і замкне їх в спальні, а вони будуть лежати на животі перед дверима і підглядати в щілинку, щоб дізнатися, що відбувається там, у зовнішньому світі. Потираючи руки і мружачись, Яшка пообіцяв комусь: – Ох, і відгукнеться ж усім вам!

Стара простягла хлопчикові вирваний з Книги аркуш паперу і, не встиг малюк зрозуміти, що до чого, подряпала його руку гострим нігтем. Кілька крапель крові впали на папір і зобразили на ньому червону вітіювату печать.

– Готово, мій хлопчику! – задоволено посміхаючись, повідомила Відьма і трохи подула на печатку, щоб швидше підсохла, а потім наказала Книзі: – Б – багатство! Велике багатство! Г – гори золота, гори нових хрустких купюр! В – у вічне користування присутньому тут людському дитинчаті на ім'я Яша Єрмолаєв! Дарую!!!

– Слухаюсь і підкоряюся! – долинуло з Книги.

Аркуш паперу з печаткою вирвався з рук Старої і, підлетівши до Книги, приклеївся назад, наче й не було нічого. Книга згорнулася, спробувала, пожувала і, нарешті, задовольнившись, розгорнулася, щоб виконати наказ Господині.

– Бе-бе-багатство! Бе-бе-бери! Бе-бе-багатющим! Бе-бе-будеш! Бе-бе-барином! – смішно забекали товсті мішки, наповнені золотом, коштовностями і хто його знає ще чим, які вистрибували з жовтих чарівних сторінок.

– Тепер ти – їхній пастух, – пожартувала Відьма над хлопчиком, який, стоячи в оточенні полотняного стада, та ще з палицею в руці, дійсно нагадував пастуха.

Очі Яшки загорілися вогнем жадібності. Малюк залишив палицю з рюкзаком і кинувся до мішків обмацувати і перевіряти, що ж заховано там, всередині.

– Ось на ці золоті монети я куплю собі велосипед, – почав планувати хлопчик, перераховуючи гроші.