Антресолія – країна забутих бажань

Глава тридцять п’ята Крижані коридори

Обмерзлі стіни, півтораметрові бурульки, що звисали зі стелі, кучугури снігу, які масою своєї навалилися на дерев'яні мостини, – перше, що побачив малюк, потрапивши до таємничої кімнати. І це його аж ніяк не здивувало. Він взагалі більше нічого не відчував. В голові лише настирливо дзижчала одна, та й то чужа, навіяна кимось думка: я твій, я тут, бери мене, можеш розібрати, як зламану іграшку. Усе інше якось відразу померкло, стало неважливим, ніби хтось стер пам'ять хлопчика гумкою-ластиком або замазав її чарівним коректором.

Губи Яшки посиніли від холоду, вії і волосся вкрилися інеєм. Здавалося, малюк за кілька довгих хвилин встиг прожити ціле життя і покритися першою сивиною.

Літачок нахилився, чиркнув крилом покриту снігом стіну, подряпавши її. Відразу спалахнув, сипаючи серебринками, пухнастий феєрверк. За ним, розпустивши мереживні накидки, з'явився сніговий десант. Сніжинки, регочучи, штурмували літак і охоче липли до паперу, щоб потім, перекинувши ногу на ногу, попліткувати про хлопця.

Безрозмірна кімната все не закінчувалася, розгалужувалася новими крижаними коридорами. Бурульки зверху передзвонювалися.

– Прибуло нове серце, – гули вони.

– Цього разу Стара віддала перевагу повному набору для супу, – сміялися сніжинки, нахабно розглядаючи Яшку.

– Для су-у-пу-у-у... – розтягуючи голосні, машинально повторив малюк, якому все одно було, що повторювати. Він сидів, випроставшись у паперовому кріслі, і дивився вперед каламутними скляними очима.

– Ха-ха-ха! – пирснули зі сміху сніжинки і, обліпивши обличчя хлопчика, зобразили на ньому сиві вуса.

– Порожні мізки особливо смачні, – перешіптувалися крижані стіни.

– Мізки... смачні... – повторював, злегка похитуючись, малюк, чим викликав нову хвилю сміху.

Схопившись за животики, сніжинки розмазалися навколо рота Яшки, зобразивши цього разу білу піну для гоління.

– Досить гратися! – наказав голос.

Сердитий вітер, натикаючись на стіни, вже мчав до літачка. Березовим віником він змів пухнастих сміхух і пішов геть, перекинувши віник через плече.

Літак, нагулявшись по коридорах, вирулив, нарешті, до вівтаря, різко присніжився, скинув вантаж, розгорнувся в аркуш і, метеликом спурхнувши, попрямував до Книги зайняти своє місце.

Яшка вивалився з кабіни, та не зовсім вдало. Разом з рюкзаком, до якого до того ж була прив'язана палиця Ика, хлопчик загруз в снігу. Спина боліла, рюкзак тягнув вниз, вишневі гілки боляче кололися, а рожеві квіточки обсипали обличчя малюка ароматним пилком. Відразу ж защеміло в носі і нестерпно захотілося чхати і кашляти. І що дивно – в голові прояснилося. Палиця-то була не простою, і неспроста відлюдник віддав її хлопчикові.

Бридкий голос замовк, поступившись місцем неспокійним і тривожним думкам: де я? де вороненя? що робити далі? Обережно висунувши ніс із замету, Яшка спершу чогось принюхався і тільки потім виповз, тягнучи за собою рюкзак. Палиця весь час плескала його по плечу і сипала пилком. Там, куди потрапляв пилок, сніг танув, а на його місці з'являлися зелені молоді паростки, що радували око свіжістю і чистотою.

– Так-так... Хто це там у нас? – запитала Стара, яка трохи пригнулася, щоб краще можна було роздивитися хлопчика.

Яшка не відповів. Він не знав, що робити, тому просто стояв і водив по снігу палицею, яку встиг відв'язати від рюкзака.

– Чому ж ти досі не скористався жезлом Жужі? – запитала Відьма і, чи то насміхаючись, чи бажаючи налякати хлопчика, підковирнула нігтем сніг біля його ніг. – Невже ти думаєш, що впоратися зі мною легше буде хлопчикові-з-пальчик?

Яшка, як і раніше, мовчав. Чесно кажучи, він був так наляканий, що забув про жезл і про пензлик, і взагалі про все на світі.

– Розумію, – кивнула Чаклунка, підхопила двома пальцями малюка і посадила собі на долоню. – Важливо не те, як виглядає посудина і якого вона розміру, а те, що у ній всередині. Але погодься – набагато приємніше, коли посудина більша і ширша, адже тоді більше буде і того, що зберігається в ній.

Стара говорила загадками – Яшка зрозумів це. Але ось на що вона натякає і в чому полягає підступ, малюк поки розгадати не міг. Він вкрай здивувався тому, що Відьма, яка запросто могла прихлопнути його, як мушку, і вже не раз, сама пропонує хлопчикові використати світлу магію.

– Щось тут не так... – думав Яшка, скоса поглядаючи на Стару.

Чаклунка тим часом посадила хлопчика на щось тверде і щільне, а головне – очищене від снігу, і відійшла убік, надавши Яшці можливість самому вибрати, що йому робити далі. І якою б дивною та підозрілою не здавалася поведінка Старої, поміркувавши, він все ж таки зважився і дістав з рюкзака жезл. Раз-два – і ось уже рудий хлопчисько в натуральну свою величину сидить верхи на вівтарі, звісивши донизу ніжки. Його палка і рюкзак теж стали великими і лежали поруч.

– Давно б так, – похвалила Відьма і навіть поплескала в долоні, але потім якось раптом посерйознішала і запропонувала: – Давай поговоримо?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше