Глава двадцять четверта І знову шпиталь, або Побачення з гумовою грушею

Знесилений, Яшка зітхнув і витягнув ноги.

«Робіть зі мною все, що хочете... Зрештою один день на м'якому ліжку мені не завадить», – думав малюк. Він майже змирився з долею хворого.

Однак, коли відчинилися двері міської лікарні та, грізно впершись руками в боки, з'явилася медсестра, яка віддалено нагадувала Зеленку, хлопчик здригнувся.

– Втекти надумав? – посміхнувся величезний кроль з коричневою цяткою на лобі.

– Зроблю йому зараз потрійний укол, відразу заспокоїться, – потираючи руки, пообіцяла старша медсестра – цифра «три» в білому халаті.

– Потрійний не можна, – бубонів Яшка, намагаючись злізти з носилок.

– Чому ж? – поклала руку на плече хлопчика медсестра. – За трьох з'їв – за трьох і укол.

– Отже, дорогі мої, перед вами людське дитинча, що потрапило до нас через свій невгамовний апетит. Зверніть увагу на його живіт, – проводив лекцію академік Інсулін для групи студентів-дятлів – майбутніх санітарів лісу.

Тук... тук... тук... – старанно вибивали дзьобами червоноголові птахи на березових дощечках свої конспекти.

– Майте на увазі... – продовжив академік, але раптом замовчав, зняв окуляри, протер очі, декілька разів моргнув і нарешті втупився в хлопчика.

Насупивши брови, Інсулін звернувся до медсестри:

– Прошу пояснити, шановна Трійко, чому хворий досі в приймальні? Негайно до промивної кімнаті його!

– Тричі вибачте! – заметушилася Трійка, посадила малюка в триколісне крісло і повезла наліво по коридору. Дорогою медсестра пояснила хлопчикові: – Академік Інсулін – буква «І» родом. Дуже сувора буква. виготовлена з гірчичника. Якщо почне злитися, відразу у всіх очі щипає.

– Чисте серце, Чисте серце, – перемовлялися пошепки білочки-сестрички, підглядаючи в щілинки прочинених дверей.

– Потрійна догана! – не дивлячись, пригрозила Трійка, і руді головки тут же зникли, але продовжили перемовлятися вже за дверима.

Білі щури в айболітськіх халатах і шапочках прогулювалися коридором, крадькома зиркали на хлопчика. Всім кортіло поглянути на маленьке дитинча, якому судилося стати героєм.

– Академік Інсулін – не єдиний лікар в своїй родині, – розповідала тим часом медсестра Трійка. – Його молодший брат буква «Й» – найвідоміший цілитель в Антресолії, прихильник медової медицини.

– Лікар Йод! – зрадів малюк, згадавши милого дідка в смішному капелюсі у вигляді півмісяця. Поміркувавши, Яшка зазначив для себе, що брати-букви взагалі схожі. Тільки ось Інсулін стрункіший, зовсім лисий, не носить стрічки з орденами і не надягає капелюха.

З-за повороту вирулив ще один візочок, на зразок того, в якому сидів Яшка. У лікарняному кріслі на коліщатках, яким вміло керували руді лапки білочки-медсестри, зручно розташувалося маленьке вороненя із забинтованим дзьобом. Порівнявшись з хлопчиком, птах привітно помахав йому крилом.

– Хіба ворони – не ворожі птахи? – запитав хлопчик, злякавшись.

– З чого ти взяв? – здивувалася Трійка. – Ворони – найрозумніші птиці, представники найдавнішого і вельми шанованого народу нашого королівства.

«Дивно... – думав Яшка, згадуючи нічну атаку вікна своєї дитячої кімнати. – Дуже дивно...»

– Промивна! – радісно повідомила медсестра і штовхнула двері.

Безліч клізм – гумових «груш» різних кольорів і розмірів – вітали хлопчика, підстрибуючи на поличках.

– Вибирай будь-яку, – пропищала лабораторна миша і обвела кімнату лапкою, немов продавщиця, що демонструє товар.

– Не хочу! – закричав Яшка, киваючи головою і упершись ногами об одвірок. – Краще укол або гірчичник, або найгіркіша в світі мікстура! Буду завжди мити руки, чистити зуби, менше їсти солодкого, слухатися старших і не переїдати! Тільки приберіть ваші огидні «груші»...

– Отже, дорогі мої, ви спостерігаєте зараз прекрасний приклад впливу промивного методу! – розминаючи пальці і задоволено посміхаючись, пояснював своїм студентам академік Інсулін. – Мій винахід – мозгоклізмоочищувач!

– Браво! Браво! – заплескали крилами дятли.

– Цього року Антресолівську премію неодмінно отримаєте ви! – висловлила своє захоплення білка з сивою спинкою, клацаючи фотоапаратом.

Яшка скористався метушливою плутаниною, що піднялася навколо академіка, зісковзнув з крісла і поповз коридором в пошуках виходу. З усіх боків на шум поспішали кролики, білки і щури. Щоб його не помітили, хлопчик сховався за першими дверима.

«Тільки б подалі від промивної!» – думав малюк, затамувавши подих.