Глава двадцять третя Прогулянка ринковою площею

– Чебуреки! Кому чебуреки?! Чебуреки горячі! Чебуреки смачні! Підходьте! Куштуйте! Смакуйте! – зазивала старенька буква «Ч» в чепчику і рукавичках, стукаючи ложкою по самовару. – Чай запашний! Чай міцний! Заллє будь-який чебурек!

– Шаурма! Не соромтесь! Куштуйте! – вторила її подружка – буква «Ш» в пишних строкатих спідницях. Поправивши хустку, на якій бісером вишитий був трипалий тризуб, товстушка-торговка почала загинати пальці, перелічуючи: – До чаю солоденького бажаєте? Ось вам шоколад: рідкий, гарячий, твердий, чорний, гіркуватий, білий, солодкий, пористий, молочний, з арахісом...

– Щербет! Солодкий! Східний! Щербет! – перебила її третя веселунка – буква «Щ», яка накинула на повні плечі квітчасту шаль. Її густе волосся, зібране на маківці в пучок, прикрашав гарний гребінець з хвостиком. Підморгнувши хлопчикові, продавщиця запропонувала: – Щавель для борщу не потрібен?! Щойно з грядки!!

Яшка відстав від друзів, зупинився біля торговок. Поклавши руки на прилавок, малюк невинно втупився в букву «Ч», немов бездомне щеня, яке випрошує частування.

– Чисті? – суворо запитала старенька і кивнула на долоні хлопчика.

– Ні-і... Не ду-у-уже... – відповів Яшка, засоромившись, і зразу заховав руки за спину.

– Чистота – запорука здоров'я! – присоромила хлопчика продавщиця і підняла вказівний палець правої руки, обтягнутої гумовою рукавичкою.

Зніяковілий, Яшка повернувся, щоб піти, але буква «Ч», зглянувшись, весело покликала його і простягнула повну чашку з паруючим чаєм.

– Чого зажурився? – запитала старенька, накладаючи на тарілку чебуреки із золотистою скоринкою.

– У мене грошей немає... – промимрив малюк, проте встиг надпити півчашки чаю.

– Чистому Серцю від чистого серця! – посміхнулася щедра продавщиця і простягнула тарілку, нагадавши Яшці його бабусю.

Букви «Ш» і «Щ» поспішали до хлопчика і несли на підносах шоколад і щербет.

– Мене звуть Чініта, – відрекомендувалася, схаменувшись раптом, буква «Ч», – для тебе – просто бабуся Чічі. А це мої подружки Шань і Щень.

– Ми – бабусі-веселуні, – підхопила Шань.

– Нас вирізали з дерев'яної діжки, – пояснювала Щень.

– А діжку – з івушки, – знову втрутилася весела Шань.

– Рідненький! – раптом поплескала циганка-буква «Р» по плечу Яшку, який наминав чебурек, шаурму, шоколад і щербет. – Позолоти ручку – погадаю.

Хлопчик від несподіванки закашлявся, замотав головою, даючи зрозуміти, що золотити йому нічим.

– Хіба у тебе нічого немає? – не вгамовувалася буква «Р», поглядаючи на рюкзак хлопця.

– Є дві голки, – згадав малюк і протягнув ворожці гострі голки.

– Залиш людську дитину в спокої, Розочко, – заступилася за хлопчика бабуся Чічі.

– Рубіки-кубики... – примовляла буква «Р», обходячи хлопчика. Піднявши ліву руку і зігнувши її в лікті над головою, а правою граючи спідницями розкішного бордово-бузкового костюма, Розочка пустилася в танок, відбиваючи чечітку. Ворожка дивилася на хлопчика і пророкувала: – Р-р-раз... Заболить живіт... Раз... Раз... Гумова груша...

Яшка, дожовуючи останній шматочок, здивовано дивився на букву «Р».

«Хіба гумову грушу можна їсти?» – промайнуло в голові спантеличеного малюка.

– Ненажер-р-ра, – дала щигля в ніс хлопчикові Розочка і, пританцьовуючи, відійшла геть. Проте не забула прихопити з собою голки.

– Спритні дуже всі ці бронзові статуетки! – похитуючи головою, крикнула бабуся Шань услід Розочці, яка дійсно була вилита з бронзи.

Яшка подякував за їжу і ввічливо розпрощався з бабусями-матрьошками, після чого відправився бродити по базару. Не знайшовши поблизу друзів, він раптом усвідомив, що загубився.

«Куди ж іти тепер?» – думав хлопчик, стоячи посеред площі і розгублено озираючись.

Носатий ельф, який поспішав у своїх справах, ненароком штовхнув Яшку. Смішно змахнувши руками, малюк впав навзнак. Живіт, набитий смакотою, болів і булькотів і, немов пудова гиря, тиснув, придавлюючи до землі. Перехожі зупинялися біля хлопчика і здивовано перешіптувалися. Яшка хотів встати, але не міг. Голова паморочилася, і навіть обличчя гномів, які схилилися над ним, розпливалися в кольорові плями.

– Ось він! Ось він! – хтось пробубонів над головою малюка і ткнув в нього пальцем. – Здорово ж його прикувало!

– Руде волосся, веснянкуватий ніс... – шепотіла маленька фея. – Все сходиться. Він підходить під опис!

– Це Чисте Серце! Точно вам кажу! – пропищала, висунувши ніс, сіра мишка і зразу же сховалася за спинами гномів.

– Роз-з-зійдіться! – скомандував осиплим голосом, розганяючи натовп, бородатий дядько з величезним щитом у лівій руці і довгим гострим списом у правій. – Зараз розберемося!

– Це наш городовий, – пояснював блакитний метелик жовтому на вушко. – Дядечко Юшка Юговий.

– Буква «Ю», – додав лящ, який висунувся з бочки.

– Кажуть, – дивувався нічний метелик, – він дуже строгий, цей бородань кривоногий.

– Ги-ги... – сміявся жовтий метелик. – А я чув, що Юшка пише вірші.

– Воно й не дивно, – втрутилася вертлява миша, – адже Юшка зроблений з книжки. За запахом чую: ми, мишки, дуже любимо гризти старі книжки.

– Паперовий вояка? – сплеснула руками квіткова фея. – Подумати тільки: з паперу – і той зі списом?!

– А хто ті воїни? За спиною Югового? У шоломах і зі списами? – запитала щука у ляща.

Той забулькав і розтулив рота, щоб відповісти, але його випередив хрущ, який примостився біля метеликів.

– Міська охорона, – поправляючи сюртук, пояснював кривляка-жук. – Той, що зліва, – буква «м'який знак». Зроблений з хлібної м'якушки.

– Так, – підтвердив метелик, – його всі так і звуть Малюком М'якушем.

– Нічого собі – малюк?!! – ображено пробурмотів рожевощокий гномик, який затуляв праве око долонею. – А кулак у нього міцний...

– Ну а той, що справа, з хвостиком на голові, – то буква «Ґ». Виготовлений з сухариків, – продовжував пояснювати хрущ.