Глава двадцять друга Фло-майстерня

Тіпунчик роздобув десь мотузку. Один кінець прив'язав до пелюстки ромашки, інший причепив до корми човна.

– Так легше буде відбуксувати квітку до фло-майстерні, – пояснила спритна буква «Т».

– Куди? – запитав Яшка, подумавши, що недочув.

Абра-ар, як зазвичай, почав пояснювати:

– Ця ромашка – поки ще просто ромашка, але аж ніяк не таксі. Щоб стати машиною бажань класу «РКТ», квітка має пройти спецобробку у Великого Фло-майстра фантазійних справ.

– Коротко – у Фло-майстра, кращого механіка в місті, – уточнив Карате, що не зводив щасливих очей з білої квітки, яка покачувалася на молочних хвилях.

Видно було, що вусатий водій все ще не відійшов від переживань у зв'язку з подіями, що відбулися в чарівному саду. Час від часу він навіть плескав себе по неголених щоках, перевіряючи, чи не сон це.

Яшка радів, спостерігаючи за другом. Ніколи ще хлопчикові не було так легко на душі.

– Ага, – погодився з Карате професор, нітрохи не образившись, що його перервали, і продовжив: – А майстерню майстра Фло городяни нарекли фло-майстернею.

– Чудово, – зрадів хлопчик. Він завжди виявляв особливий інтерес до інструментів, ремонту і лагодження чого-небудь.

Тим часом човен минув зону штучного світла, яке наворожила Ціпонька, і занурився в темряву, але ненадовго. Сонечко, відкинувши ковпак і потягнувшись, зволило встати і прикрасити небо ранковою зорею.

– Друзі, але ж ми всю ніч пробули в саду! – здивовано вигукнула буква «Д». Дівчинка зіщулилася, бо давала про себе знати, покусуючи і поколюючи мандрівників, ранкова прохолода.

– Єй-єй-єй! Букварна вулиця! – оголосив човняр і підморгнув Їжинці, оскільки це була її зупинка.

– Бережіть свої голочки! – побажав буковці «Ї» Яшка, який, між іншим, встиг привласнити пару з них і заховати в свій рюкзак.

– Неодмінно, – весело відповіла Їжинка, вже стоячи на березі і поправляючи спідницю.

Місто поступово прокидалося. Розчинялися віконниці, розсовувалися шторки, відчинялися двері: сонні городяни віталися з сонечком і впускали його до своїх осель.

Запахло солодкими здобними булочками і чебуреками. Яшка, підкоряючись інстинкту ласуна-ненажери, втягнув носом повітря, щоб визначити, звідки пахне. Як завжди, він був дуже голодний.

Помітивши, як хлопчик крутить носом, Єрема вказав веслом на берег і повідомив:

– За Букварною вулицею розташована ринкова площа. З раннього ранку крикухи-торговки виставляють на прилавки солодощі і всяку там смачну всячину.

– Туди теж заглянути треба, бо вельми цікаво, – втрутився зі своєю пропозицією Тіпун.

– Потім, потім. Неодмінно! – пообіцяв Абра-ар. – Але тільки після Фло-майстра.

– До речі, ось і його будинок, – обома руками показав друзям Карате, куди треба дивитися.

– Класс!!! – оцінив малюк незвичайний будиночок, побудований з олівців, фломастерів і пензликів для малювання з пухнастими хвостиками на кінцях, які були скріплені між собою цвяшками з трикутними і квадратними капелюшками.

Дах майстерні був утиканий десятком пічних труб, з яких валив різнокольоровий дим, виписуючи в небі смішні малюнки: ось жовте левеня погналося за синьою мишкою, а там бегемот, розставивши зелені ніжки, весело пливе до сонечка.

Перед будинком товста дівчинка-равлик не поспішаючи підмітала вулицю. Побачивши гостей, вона відкинула мітлу і сховалася за ріг, залишивши за собою жирний слід слизу.

Ф-ф-ф! – зафиркала раптом одна з труб – та, що випускала рожевий дим.

– Е-е-ех! Знову забилася! – почулося з-за паркану, який теж, як і будинок, був викладений з олівців і пензликів. – Це ти в усьому винен!

– У-у-у! Я-то тут до чого? – образився хтось. – Вічно ти мене в усьому звинувачуєш. Ух, зла не вистачає! Розповім про все майстру Фло! Подивимося, що він на це скаже!!?

– Е-е-ех! Наклепник!!! – обурювався і дражнився перший із сперечальників.

Допитливому Яшці, який встиг зіскочити на берег, припекло дізнатися, хто там сперечається.

«Пахне бійкою», – думав малюк. Він вже мчав до паркану, обганяючи друзів.

Вибравши ширшу щілину, Яшка припав до неї лівим оком, проте розглянути нічого не встиг. Його схопив за вухо, відтягуючи від паркану, незнайомець в помаранчевому робочому комбінезоні і величезних фіолетових окулярах, які весь час сповзали на кінчик носа.

– Ай-яй-яй! За що?! – заволав малюк, намагаючись звільнити вухо.

– Фу-у-у! Підглядати негафно! – лаявся незнайомець, трохи гаркавлячи, і крутив Яшкино вухо, від чого воно стало червоним, як варений рак. – Фу-у-у! Підслуховувати неввічливо!

– Боляче-е-е! – голосив хлопчик, ковтаючи сльози, і, не витримавши, запищав, бо на крик сил більше не вистачало: – Вух-о-о-о!!! У-у-ух...

– Ось він я, – висунулася над парканом кирпата голова.

– Гей! Що там? – запитав хтось кирпатого.

– Уй-уй, майстер Фло... – злякано промимрила голова і зникла за парканом.

Помітивши трубу, яка все ще фиркала, Фло-майстер, бо це був саме він, відпустив хлопчика і накинувся на своїх недбалих помічників, які ховалися за парканом.

– Це як фозуміти, фозбійники?!! – кричав він, поправляючи окуляри. – Зфазу видно, що в голові у вас одні тільки діфки!

– А-х-х-х... А-х-х-х... – важко дихав Абра-ар, який задихався від швидкого бігу і тримався за серце. Милий професор так поспішав на допомогу Яшці, що навіть загубив десь свій капелюх. Переконавшись, що з хлопчиком все гаразд, Абра-ар зітхнув з полегшенням і втер долонею спітніле чоло. Лаяти Яшку цього разу він не став, тому що малюк і без того отримав своє сповна, тільки коротко пояснив:

– Це буква «Ф», знаменитий Фло-майстер, а там, за парканом, майструють його помічники: Ух (буква «У») і Ех (буква «Е»). Виготовлені вони з дитячого конструктора за допомогою пластмасових гайок і шурупів.

– У букви «Ф» поганий характер, але це ознака всіх геніїв, – не забув втрутитися Тіпунчик.

– Угу... – кректав Яшка, потираючи вухо, яке мало честь познайомитися з рукою генія.