Глава вісімнадцята Сир Іванович пригощає

Сумувати часу не було. Гарне місто підморгувало хлопчикові ажурними ліхтарями. Солодко розпливалася в усмішці Молочна ріка.

Яшка, зацікавившись, нагнувся над молоком, щоб перевірити, чи побачить він там своє відображення. Жовті рибки вистрибнули з молока, описали пару кіл навколо веснянкуватого носа і пірнули назад.

– Ой, Абра-аре, що це? – витираючи обличчя, запитав хлопчик.

– Сирні рибки. Метають сирну ікру, – пояснив Тіпунчик, хоча його ніхто не питав. – Це Сир Іванович старається – розводить рибу в річці. Он його ферма. Рекомендую. У нього найкращий в Антресолії кефір.

– Кефір… Дієта! – зітхнула Дзинь-да-да, кинувши замріяний погляд в бік ферми.

– Кефір – смакота! – потер живіт Яшка, ніби соку йому було недостатньо.

– Кому що! – посміхнувся Карате.

І тільки Абра-ар, насупившись, мовчав, незадоволений, що у нього відібрали роль оповідача.

– Якщо хочете, я причалю? – ніби між іншим, запитав кошлатий човняр і, не чекаючи відповіді, повернув до берега.

– Сонця в ваші життя! – розвівши руками, вітав прибулих фермер, який невідомо як встиг уже спуститися до берега.

Малюк невдоволено примружився.

«Бач, який прудкий!?» – думав він і недовірливо поглядав на молочника, але, помітивши підзорну трубу на даху акуратного будиночка, розслабився.

– Давно вас виглядаю. Гості тут рідкість... – виправдовувався фермер, відповідаючи на косі погляди.

– До-ре-мі-і-і-і!!! – старанно затягнули на честь гостей бабки-хористки в білих фартухах і рожевих панчішках, які в дві шеренги вишикувалися за спиною фермера.

– Є-є-єй, їду я на човнику! – підспівувала бабкам буква «Є» і постукувала веслом по дну човна.

Непосидючий Тіпунчик вискочив на берег, де, смішно присідаючи і хвацько заламуючи руки за спину, розійшовся в танці. Навіть Дзинь-да-да ладна була пуститися в танок: вона злегка пританцьовувала, витончено згинаючи коліна.

– Кефір! – підняв вказівний палець Карате, нагадуючи товаришам про причину зупинки.

– Сонця мої! Зараз, зараз буде! – сплеснув руками Сир Іванович і підморгнув бабкам, які кинулися врозтіч виконувати зрозумілі тільки їм накази.

Яшка з інтересом зазначив, що виготовлений був фермер, він же буква «С», з кольорового пакета, на зразок тих, в яких в магазинах зазвичай продають молочні вироби. Усередині Сира Івановича щось булькало і переливалося, і малюк не здивувався б, якби і там теж виявилося молоко.

Фартух молочника був прикрашений аплікацією у вигляді надкушеного шматочка сиру, а з-під довгої лопатоподібної бороди визирав медальйон на жовтому ланцюжку – вигнутий серпом символ літери «С».

Перекинувши через плечі коромисла, бабки винесли гостям частування.

– Сметанку раджу, – метушився господар над відрами.

– Кефір, кисле молоко, ряжанка, сир, розведений йогуртом! – зазивали веселі хористки.

Ненаситний Яшка спробував з кожного відерця, особливо затримався біля діжки з йогуртом.

– Ай-ай-ай! – присоромлював хлопчика професор. – Заболить живіт. Знову заробиш укол!

– Ах, – махнув рукою малюк і засунув свій веснянкуватий ніс в нове відро.

Коли гості, нарешті, вдосталь наїлися, вони вляглися на галявині відпочити, виставили сонечку переповнені животи.

– Спатоньки хочеться… Поспати б трохи... – запропонував Сир Іванович і, широко позіхнувши, додав: – Зовсім трішечки.

Уже засинаючи, Яшка побачив, як товстенький пан Сонька спіткнувся об пеньок і розсипав сонний порошок. Намагаючись зібрати його назад в торбинку, чарівник заснув сам, згорнувшись калачиком під старою вишнею.

«Треба буде розповісти мамі...» – подумав малюк і заснув.