Глава одинадцята В гру вступають павуки

Важкі двері з позолоченими ручками відчинилися. Під звуки фанфар до залу урочисто увійшла посольська делегація, яку очолювала буква «П» – пер Плюнь-чпок.

Почувши ім'я посла, Яшка насилу стримав усмішку, запитав у Абра-ара:

– Звідки таке смішне ім'я?

– Краще тобі цього не знати, – серйозно відповів професор і ступив уперед, щоб затулити собою хлопчика.

Плюнь-чпок, виготовлений з гуми, був одягнений в чорний облягаючий комбінезон на блискавці, єдиною прикрасою якого була вишита на грудях сріблястими шовковими нитками буква «П».

За спиною посла показалися дві великі чорні павучихи в темно-синіх сукнях з капюшонами, що затуляли їхні численні очі.

Вони м'яко ступали по паркету волохатими лапками, а довгі срібні сережки у формі хрестів, що звисали з-під капюшонів, розмірено погойдувалися, зачаровуючи місячним блиском благородного металу.

– Не дивися! – зло зашипів зазвичай ввічливий Абра-ар і грубо відіпхнув Яшкину голову, яка висунулася з-за спини професора, щоб подивитися на прибулих гостей.

Хлопчик бачив, як напружилася спина його друга, а на ретельно випрасуваній сорочці, яка ще пахла пральним порошком, проступили плями від поту.

Плюнь-чпок підійшов до п'єдесталу, на якому височів трон королеви,  зупинився, висунув праву ногу вперед, злегка зігнувши її в коліні, водночас вага всього його тіла перемістилася на ліву ногу, пряму і міцну. Його широкі плечі і стрункі м'язисті ноги викликали повагу і навіть страх перед силою, прихованою похмурим костюмом. Бджоли поверталися боком, намагалися не дивитися на посла і павуків, а ті, хто встиг сховатися на балконах, затулялися шторками.

Пер Плюнь-чпок, не змінюючи пози, примружився, оглянув з-під напівзаплющених повік балкони і посміхнувся одними тільки куточками тонких губ. Помітно було, що він насолоджується спричиненим ефектом. Трохи згодом посол вирішив, що не варто більше лякати бджіл, нахилив голову і, все ще мружачись, першим порушив мовчанку:

– Павуки пропонують бджолам допомогу в боротьбі проти Чорної Відьми. Де дитина, яка прийшла з зовнішнього світу і яку переслідує Стара?

– Хіба ви не дотримуєтеся нейтралітету, вважаючи за краще залишатися в Тіні? – питанням на питання відповіла Жужа, намагаючись не дивитися в очі послу.

– Тінь не може існувати без Світла! – холодно відрізав Плюнь-чпок і раптом обернувся до Абра-ара, пильно подивився на професора, за спиною якого ховався Яшка.

Малюк злякано спостерігав, як ростуть розрізнені плями на професорській сорочці і зливаються в одну велику пляму.

Заклавши руки за спину і не поспішаючи, посол підійшов до професора, нагнувся так, що його ніс ледь не торкнувся шиї Абра-ара, і прошепотів:

– Пахне страхом...

І відразу крок назад. Крива посмішка ковзнула по вустах посла. Пер Плюнь-чпок повернувся до п'єдесталу і, наче нічого й не сталося, продовжив діалог з королевою:

– Стара перетягує ковдру, погрожуючи порушити порядок, встановлений не нею. Правила писані для всіх. Її мета – порожнеча. Нас це не влаштовує. Тінь теж має право жити. Ми будемо боротися за Антресолію.

Посол говорив короткими фразами, рішуче, владно. Він був упевнений: йому не стануть заперечувати, і був абсолютно правий.

Не повертаючи голови, Плюнь-чпок долонею лівої руки подав знак павучихам і, коли хижачки, які вражали своєю потворністю, вийшли вперед і поклали біля сходів два згортки, прокоментував:

– Прядильниці Сутінкової Долини виткали для хлопчика новий наряд. Він просякнутий древньою магією. Відьма, поки хлопець в ньому, не зможе заподіяти йому шкоду.

Не встиг посол договорити, як пролунав тріск, і з високої склепистої стелі обвалилися важкі брили, які від удару об підлогу розсипалися на дрібні камінчики. Стіни залу просіли. Безліч балконів, немов картковий будиночок, впали. Червоні шторки, за які чіплялися перелякані на смерть бджілки, літали по залу, ніби підхоплене вітром лушпиння від насіння.

Величезна жовта рука, яка була так добре знайома хлопчикові, просунулась крізь дірку в стелі і розчепірила пальці. Під хрускіт кісток вони витягнулися і, немов щупальця, поповзли по залу, промацуючи кути.

Яшка бачив, як пульсує кров у коричневих венах руки-монстра, і, піддавшись паніці, кричав, не чуючи грізне шикання Абра-ара. Професор намагався долонею затулити рота хлопчикові, щоб він замовк. Рука, ніби мала вуха, зібрала пальці в пучку і вистрілила в бік малюка, який, незважаючи на зусилля друга, все кричав, аж захлинався од крику. Вона обхопила дитину, немов муху, липкими пальцями і потягнула до дірки на стелі. Хлопчик, задихаючись в лещатах, втратив свідомість і безвольно повис. Він нагадував зараз набиту ватою ляльку.

Плюнь-чпок в два стрибки піднявся на п'єдестал, який вже встигли покинути, в паніці перевернувши трон, Жужа з фрейлінами. Він відштовхнув ногою крісло, щоб не заважало, підняв голову і, широко розтуливши рота, виплюнув тонку срібну нитку. Чорні павучихи, які не відставали від господаря, зробили те саме і випустили на ворога два струмені павутини, яка сіткою обплутала руку. Срібна нитка різнула по зап'ястку Відьми, залишила на ньому червону смужку. Оповита павутиною кисть відокремилася від руки і з глухим «чпок» впала на підлогу. Пальці розціпилися, відпустили Яшку. Непритомне тіло хлопчика викотилося на середину залу, куди вже поспішали його друзі. Дзинь-да-да і Абра-ар підбігли до малюка, підхопили його під пахви і відтягли до виходу.

У лічені секунди ампутована кінцівка спалахнула і почорніла, перетворившись на вугілля. Однак небезпека не минула. На місці відрізаної виросла нова кисть. Пальці стиснулися в кулак, і рука, немов молот, обрушилася на стіни, руйнуючи палац.

Бджоли, що відійшли, нарешті, від переляку, обліпили руку, устромили в коричневу шкіру тисячі гострих жал. Хоробрі воїни віддавали життя, захищаючи свій дім.

Рука не витримала атаки, метнулася вгору і зникла, залишивши після себе руїни колись пишного палацу пані Жужі...