Глава третя Казка-тест

Шановні дорослі! Чи знаєте ви один дуууже великий секрет?!!! Усі діти люблять, коли їм розповідають казки! Просто так, на ніч перед сном або, що не менш важливо і приємно, під час прийому їжі. До речі, це дуже сприяє поліпшенню травлення. І до того ж «баяти» казки (це слівце розумна бабуся вживає!) – вірний спосіб домогтися того, щоб поглинання їжі пройшло більш згладжено і цивілізовано.

Хоча багато чого, звісно, залежить і від оповідача. Фантазувати – до снаги не кожному дорослому. Здебільшого на такі дрібниці не вистачає часу – адже так багато проблем, що просто жах!

«Але, – розмірковував часом Яшка, – напевно, з віком у деяких людей просто черствіє серце, як той китайський пластилін, який нещодавно купив дідусь».

Продавщиця запевняла, що диво-пластилін чудово підходить для дитини, оскільки не береться за руки, не липне до килимів і приємно пахне. Не те, що наш, вітчизняний.

Дійсно, яскраві пластинки до рук не липли і під нігті не забивалися, і спочатку захопленому аханню не було кінця. Але наступного дня виліплені фігурки помаранчевої ромашки з жовтою серединкою і двох мухоморів у цяточку стали твердими, як пластмаса, і розкришилися. Після чого під акомпанемент Яшкиного реву мама зі зітханням (видно, шкода було грошей, витрачених на це «диво», а не на її улюблений оселедець) зібрала все до купи і викинула у відро для сміття.

– Тум-тум! – проспівав тато, згорнувши губи трубочкою, і затулив відро кришкою.

Яшка частенько відмовлявся їсти і вимагав казку. У садку подібний номер не проходив, але вдома можна було ще поборотися. Якщо простого прохання було недостатньо, в хід йшли спецманеври. Наприклад, можна було грюкнути ложкою ніби ненароком у самий центр наповненої по самі вінця тарілки або впертися ногами в стіл і відсувати його разом із килимовою доріжкою, аж поки половина борщу або компоту не розплескається, утворивши райдужні калюжі.

Мама лаялася, але на виверти сина попадалася завжди. Поспішно діставши книжку, читала «тілі-бом, тілі-бом, загорівся кицін дом», не забуваючи стежити водночас, щоб половина супу, яка залишилася після «теракту», все ж таки пішла до Яшкиного рота.

З татом же подібний номер успіху не мав. Реакція, звісно, була, але не та, на яку розраховував Яшка. Отримавши запотиличник, він кілька секунд вагався: ревіти й отримати ще кілька запотиличників, після чого мовчки доїсти суп, чи відразу мовчки доїсти суп? Оскільки голова, прикинув Яшка, йому ще знадобиться, вибір був на користь другого варіанта.

«З татами взагалі краще не жартувати і не випробовувати зайвий раз їхнє терпіння», – зробив висновок малюк, роздивляючись блискучу бляшку батьківського ременя.

Хоча сказати, що з татом нудно, – було ніяк не можна. Причудити і він був здатний, незважаючи на вуса і серйозну вдачу. Яшка поперхнувся, згадавши, як торік тато вперше міняв воду в акваріумі і кожну рибку мив під проточною водою. Після цього всі гупаки і мечоносці перевернулися пузом догори і попадали на дно банки.

Коли мама оговталася від подиву і запитала, навіщо, мовляв, риб мити, якщо вони і так весь час у воді плавають, тато розгубився і, напевно, вперше, як пам'ятав Яшка, не знайшов, що відповісти.

А ще дідусь із сяючим виглядом уїдливо зауважив:

– Ти зуби щіткою не забудь їм почистити!

Реготали тоді всі до упаду.

Це все ще до того було, як Яшка, граючи з Барсиком у футбол, розбив скло в акваріумі і намагався заліпити тріщину пластиліном. Батьки добряче злякалися, коли вночі їм на голови закапала вода – адже акваріум стояв на столі біля їхнього ліжка, над самим узголів'ям. Тоді тато зопалу віддав скляну махину з рибками, тріщиною і пластиліном сусідові, заявивши водночас, що більше в будинку жодної живності не буде. Говорячи це, він, мабуть, забув про Барсика – товстого літнього кота, який лежав на столі замість акваріума і задоволено мружився. Хоча чому тут дивуватися – Барсик вже давно не живність, а повноправний член сім'ї.

Найсмішнішим за всіх був дід. Казки розповідати він не вмів, зате сам був ходячою казкою. Усілякі там хухри-мухри, вважав він, для якихось плаксивих дівчат згодяться. Він же свого онука, продовжувача роду Єрмолаєвих, навчатиме винятково серйозної і важливої справи, гідної справжнього чоловіка. Тому вже у два роки Яшка прекрасно знав, що таке гаєчки з шурупчиками, пила з сокирою і навіть «окагупці» (у перекладі з Яшкиної – плоскогубці).

І не раз у домі розгорявся скандал після того, як жіноча половина сім'ї виявляла на тілі нащадка синці, подряпини й особливо синьо-чорні нігті (це Яшка виконував вправи з молотком).

Дід же завжди твердо стояв на своєму, стверджуючи, що синці чоловіка тільки прикрашають і загартовують характер. Хоча після останнього прочухана, отриманого ним від бабусі (тоді йому тиждень довелося жити на дачі і харчуватися консервами, поки бабусин гнів не вщух, а потім місяць лікувати стару виразку, що заявила про себе після пережитого стресу), дідусь дещо зменшив темп виховного процесу. Ні, він продовжував, звісно, «ліпити» з онука чоловіка, але робив це виключно за відсутності на «полігоні» улюблених дам і водночас суворо дотримувався конспірації.

Минулого тижня, наприклад, коли Яшка-майстер навчався забивати цвяхи, дід повзав слідом і замітав сліди, тут же виколупуючи цвяхи кліщами. І все б нічого, якби не десяток дірок у підлозі перед холодильником, які красномовно свідчили про практичні заняття саморобкіна.

Сьогодні бабулина черга розповідати казки за вечерею. І хоч Яшкине покарання все ще в силі, живий телевізор поки ніхто не скасовував. Чим і користується улюблений онук, нестямно вимагаючи казку.

– Казку! Казку! – кричить він, посилюючи психічну атаку відчайдушним стуком ложки по тарілці і розхитуванням столу з боку в бік.

Бабуся, щоб потішити свого антресольку, як любовно називає вона онука, казки вигадує завжди сама, а не запозичує затерті сюжети з якихось чужих історій. І, немов мереживо, виплітаються перед Яшкиним поглядом образи гномиків і фей, сірого вовка і кота з дроздом та багатьох інших казкових героїв, оживлених бабусиною фантазією.