Глава перша Хто такий антресолька?

Жив на світі маленький хлопчик, звичайний малюк, як всі діти. Хоча чи можна бути звичайним, коли весь світ відчиняє перед тобою двері, запрошуючи на пізнавальну екскурсію завдовжки в ціле життя? Скільки ж потрібно дізнатися і спробувати? Скільки відкриттів чекає на тебе попереду?

І як важливо дізнатися, чому це Бабка Йожка підглядає в щілинку у віконній рамі, вичікуючи, коли Яшка (так звуть нашого героя) закінчить свою вечерю?! Принаймні так стверджує мама, намагаючись переконати сина доїсти бутерброд. А це велика проблема, знаєте, – взяти та й не залишити чогось в тарілці! Ні, ну морозиво або цукерки ми любимо, але капуста, яка плаває для чогось в борщі, та ще цей буряк... А каша манна – це взагалі окрема тема для розмови.

В таких випадках мама починає розповідати, що Баба Яга, сидячи на мітлі (а без неї ніяк не можна – адже дев'ятий поверх все-таки), підстерігає за вікном, щоб вкрасти недоїдений шматочок, адже в ньому сила богатирська зберігається. Ось Бабка і намагається силу цю собі привласнити. З'їсть, мовляв, шматочок бутерброда з маслом і ковбасою та піде громити Альошу Поповича з Іллею Муромцем. І навіть Котигорошко зі своєю кувалдою тут не допоможе. І зміниться тоді результат казки, і добро поступиться злу, зникнуть мультики, що так полюбилися Яшці, про богатирів і цар-град Київ, Івасик-Телесик згорить в печі, а капітан Врунгель Христофор Боніфатійович зі своєю командою чомусь, як запевняє мама, урочисто піде на дно.

Про мультики мама згадує не випадково, бо перегляд їх перед сном грядущим – щоденна свята традиція, що в ім'я сімейного блага ніким і за жодних обставин не порушується. Інакше про сон забути можуть всі, включно з котом Барсиком і сусідами.

Це все дуже важливі причини, через які все-таки потрібно доїсти бутерброд. Хоча іноді (особливо якщо йдеться про манну кашу) Яшка думає: «Нехай Бабка труїться, тобто силою богатирською підкріплюється!..»

Тоді малюк навшпиньки підходить до вікна і обережно кладе підборіддя на підвіконня, виглядаючи там ту саму, що з кістяною ногою: мовляв, йди, я тебе не боюся і охоче з тобою поділюся. І доїдати доводиться дійсно бабусі, тільки не казковій, а тій, що з сусідньої кімнати, в домашніх рожевих капцях.

Загалом, наш герой був не боязкого десятка. Всякими страшилками його не залякати. Пасувати перед труднощами він не любив і постояти за себе, особливо в дитячому садку, умів, за що не раз і покараний був. Частенько вечорами вихователька Галина Сидорівна, передаючи із рук в руки Яшку, скаржилася мамі, охаючи, які її чадо вчинило за день подвиги. Наприклад, сьогодні Яшка замкнув в туалетній кімнаті няню, коли та мила підлогу, і перевернув тарілку з супом, до того ж не заперечував, що зробив це навмисне, в знак протесту. Правда, пояснення, проти чого спрямований цей протест, його величністю Яковом Петровичем Ермолаєвим надані так і не були.

Додому йшли мовчки. Мама не докоряла синові, задаючи, як зазвичай, численні «чому», але те, як міцно її пальці стискали Яшкину руку, було передвісником бурі.

Удома на кухні відбулася сімейна нарада. Пахло корвалолом. Безперестанно маячили рожеві капці. Принаймні лише це Яшка міг розглянути, лежачи на животі і підглядаючи в щілинку між дверима та підлогою (улюблений, між іншим, його з Барсиком пункт спостереження!).

Звісно ж, старійшини сім'ї  не зрозуміли молоде покоління. Вердикт –позбавити Яшку солодкого і телевізора до наступної середи, а це цілий тиждень! Сім днів без мультиків перед сном! Без Котигорошка!!! І навіть рожеві капці пройшли повз, і десь грюкнули двері.

Лежачи в ліжку, Яшка довго не міг заснути. Стискаючи кулаки, він намагався заглушити образу, але це йому ніяк не вдавалося.

«Краще б татусь дістав свого «вихователя», тобто шкіряний ремінь... – схлипуючи, думав малюк. – І відшмагав по м'якому місцю... Було б, звичайно, боляче, але все ж якось по-чоловічому чи по-богатирськи... А тут таке... Навіть бабуся не зайшла зі своїм смішним «добранічзбо» (На добраніч! З Богом!) і не перехрестила на ніч, бурмочучи слова якоїсь молитви...»

Яшка не розумів усього цього, але після такої, як сміявся тато, «добранічзбоговської» процедури йому завжди ставало спокійніше. І навіть біла пластмасова вішалка з його костюмом, підчеплена за ручку шафи, не здавалася йому карликом з білим гачкуватим носом. І світлі плями на стелі та стінах, які залишають, як знав Яшка, проїжджаючі поблизу машини або освітлені вікна будинку навпроти, не здавалися йому таємничими прорізами в інші світи, звідки в будь-який момент міг вискочити який-небудь «бука».

Хлопчик зіщулився, згадавши сон, що якось приснився йому. Уві сні така ж пляма на стіні раптом почала зростати і засмоктувати в себе все, що знаходилося в кімнаті, і навіть його – Яшку. Він плакав, кликав маму з татом, а Барсик, захищаючи господаря, кинувся грудьми на пляму, після чого отвір затулився, і все стало на свої місця. І навіть кіт залишився цілий і неушкоджений, тільки поруч із хвостом виріс чомусь ще один хвіст, в чорну і сіру смужку.

Хлопчик знав, що це всього-на-всього був сон, а значить – неправда, але зараз, коли темно і самотньо, зараз і неймовірне здавалося йому можливим і цілком реальним.

Чому він не сказав дорослим правду? Чому не пояснив свої вчинки? Яшка і сам не знав. Напевно, боявся, як боїться зараз, широко розплющивши очі і вдивляючись в темряву. Не в характері малюка було мружитися і ховатися під ковдрою. Від цього, як йому здавалося, ставало ще страшніше. Ні, краще розплющити очі і дивитися-дивитися, ніби розганяючи темряву і все, що ховається в ній.

– Ех ти, антресолівська душа! – часто любила примовляти бабуся, кидаючи на внука з-під окулярів ласкавий погляд. – Антресолька ти моя веснянкувата!

Це вона сама вигадала. Мабуть, після одного з подвигів юного «самурая». І як тут здогадаєшся: чи то лається, чи то хвалить?

Навіть мама якось не витримала і зауважила:

– Що це ви із шафою дитину порівнюєте?!